Микола і Роман — батько і син, які розповіли свою історію боротьби за Україну та отримали нагороди за відвагу і самопожертву. Вони були нагороджені Хрестом Сил територіальної оборони та Хрестом Пошани.
Ділиться Інформатор, посилаючись на 102 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини.
У кожного воїна на цій війні своя історія. Але є ті, чиї долі переплелися особливо міцно. Це розповідь про батька і сина, які разом взяли до рук зброю, щоб захистити рідну землю. 24 лютого 2022 року, коли ворог розпочав повномасштабний наступ, вони не вагалися. Батько твердо вирішив, що має стати на захист України. Він ще не знав, що за кілька хвилин після цього рішення задзвонить телефон.
— “Куди йдеш?” — запитав син.
— “До військкомату“.
— “Я з тобою“.
Вони зробили цей крок разом — без сумнівів, без зволікань. Вони розуміли: якщо не зупинити ворога, він прийде до їхнього дому. Для матері це було найважче випробування. В одну мить вона втратила спокій: і чоловік, і син стали на захист країни. Жодна мати, жодна дружина не хоче переживати подібного. Але вона розуміла: вони не могли вчинити інакше.
“Ми підтримуємо їх, але страшно. Дуже страшно. Війна — це не просто новини в телевізорі, а біль реальних людей, які не повертаються додому…“
Їхнє місто вже знає, що таке втрати. Загиблі друзі, сусіди, знайомі… І тепер батько та син стали частиною цього фронту, разом із тими, хто щодня тримає оборону. Коли вони потрапили до війська, реальність виявилася складнішою, ніж очікували. 2022 рік — це час, коли волонтери були головним тилом, а кожен боєць змушений був шукати амуніцію самостійно.
“Ми прийшли як махновці“, – з усмішкою згадує батько.
Війна швидко навчила. Сьогодні новобранці потрапляють у підготовлені підрозділи, де переймають досвід у тих, хто вже пройшов крізь бої. Вони проходять вишкіл, злагодження у складі частин та отримують необхідне спорядження.
“Рівень підготовки військових суттєво зріс. Зараз армія значно краще забезпечена, ніж у перші місяці великої війни. Сьогодні ми знаємо, що робити. Головне — слухати, дивитися, не втрачати пильності. Це рятує життя.“, – додає воїн.
Батько й син зізнаються: на війні не можна дозволити собі зламатися. Вдома на них чекають рідні, і це головна причина триматися. Чоловіки розуміють, що найважливіше у війську — це не лише зброя чи техніка, а й підтримка побратимів. Вони впевнені: якщо один впаде, інший підніме. Якби можна було повернути час назад, чи залишилися б вони вдома? Відповідь у них одна — вони пішли б знову.
“Це наша земля. Нам її захищати“, — кажуть вони без сумнівів.
Батько і син не чекають на визнання чи нагороди. Вони просто виконують свій обов’язок, так, як його розуміють. Питання про майбутнє поки залишається відкритим. Вони не будують далекосяжних планів, адже головне зараз — перемога.
“Жити. Працювати. Відбудовувати країну. Але поки що — воювати“, — зазначають вони.
Їхня сила — у рішучості й вірності своїй справі. Сила всієї країни — у таких людях. Вони закликають не боятися, бо “це наша земля, і ми тут не просто так. Кожен робить свій внесок у перемогу“.
Відповідно до Указу Міністра оборони України, за сумлінну службу, відвагу та особистий внесок у захист країни Миколу Роспопу нагороджено Хрестом Сил територіальної оборони, а Романа Роспопу — Хрестом Пошани.
“Ці відзнаки — не просто символи. Вони є визнанням нашої відданості військовій справі, самопожертви та високого професіоналізму. Це приклад незламності духу та відповідальності перед державою. Вітаємо наших захисників із заслуженими нагородами! Нехай їхня мужність стане натхненням для всіх, хто бореться за незалежність України. Слава Україні!“, — зазначено на сторінці бригади.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
