Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Дмитра Штанько — помічника гранатометника, з позивним “Макс Мольфар”, 10-ї гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Дмитро народився 15 травня 1996 року в селі Цінева Калуського району Івано-Франківської області. З самого дитинства Дмитро вирізнявся енергійністю та непосидючістю. Його інтереси були різноманітними: від навчання в Ціновській школі до Долинської гімназії, де він був здібним учнем, особливо в точних науках, таких як фізика, хімія та математика. Окрім того, Дмитро захоплювався малюванням у стилі графіті та паперопластикою, виготовляючи орігамі.
З юності він мав багато інтересів, а також великий серце — завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. Мав і справжнє захоплення колекціонуванням старовинних монет, чим доводив свою цікавість до історії та культури.
У 2010 році родину Дмитра спіткало страшне горе — помер його старший брат Ігор. Це була велика втрата для хлопця, яка дуже важко переживалася. Щоб допомогти матері, Дмитро паралельно з навчанням працював у вечірній школі в Рожнятові.
У 2016 році Дмитро був призваний до армії та підписав контракт із 92-ю бригадою. Вже з серпня 2016 до кінця 2020 року він служив у зоні проведення АТО, зокрема в Мар’їнці Донецької області. Від вересня 2020 року Дмитро уклав новий контракт із 10-ю гірсько-штурмовою бригадою “Едельвейс”. Під час служби він не лише захищав свою країну, але й створив сім’ю — в 2017 році він одружився з Дариною, а через рік у пари народився син Святослав.
Коли в Україні почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро перебував за кордоном на роботі. Однак він не зміг залишити свою землю та вирішив повернутися додому. Мати Дмитра в той час проходила лікування, тож син, не бажаючи хвилювати її, потай від неї пройшов медичну комісію та повернувся до служби у 10-ту гірсько-штурмову бригаду. Їх відправили в Дружківку під Бахмут, де точилися важкі бої.
Дмитро був дуже харизматичною людиною — енергійним, життєрадісним та оптимістичним. Його побратим Ігор згадує, що навіть у найскрутніших ситуаціях Дмитро знаходив вихід і залишався усміхненим, що було дуже важливо для бойового духу.
Загибель Дмитра стала великою втратою для всіх, хто його знав. 3 лютого 2023 року він загинув від осколкових поранень, несумісних з життям, під час бойових дій. На момент своєї смерті Дмитро був лише 26 років, але його відданість і мужність залишатимуться в пам’яті назавжди.
У своїй службі Дмитро отримав численні нагороди, серед яких “Медаль за бойову звитягу” 2019 року, “Знак народної пошани”, “Медаль за участь у боях”, а також посмертно орден “За мужність” III ступеня.
Остання розмова Дмитра була з його матір’ю, яка майже постійно тримала телефон у руках, чекаючи звістки від сина. У такі моменти сім’я відчувала біль від невідомості, і серце мами рвалось від хвилювання.
Дмитро Штанько назавжди стане Героєм, і його подвиг, як і його ім’я, житимуть в пам’яті тих, хто був поруч з ним. Він залишив по собі великий слід, віддаючи своє життя за рідну землю. Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях і пам’яті.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
