Калуш До сайту

Вбили, але не знищили: на Калущині відбувся вечір творчості відомого “чародія танцю” Василя Верховинця

Ярослав Куцій

Під час вечора творчості пам’яті Василя Верховинця у Старому Мізуні мистецькі колективи представили глядачам різноманітні   народні пісні, ігри та танці, які є складовою народної творчості великого “чародія танцю”. Саме він був першим теоретиком українського народного танцю

Ділиться Інформатор.

Під час вечора творчості, що присвячений пам’яті Василя Верховинця у будинку культури с. Старий Мізунь виступали численні колективи , серед них:

У селі пишаються Василем Костівим, адже вважають його одним із сподвижників української культури:

“Сьогодні ми маємо змогу насолоджуватись неоціненним творчим скарбом свого співвітчизника – скарбом, в який Василь Верховинець вклав красу народної пiснi, вишуканість руху, витончений світ своєї української душі, свого життя, схожого на справжній танець. Жителі Старого Мізуня гордяться, що живуть на землі, яка дала Україні одного із подвижників української культури, творця великого і вічного – Василя Миколайовича Верховинця. Шкільні та сільські хорові колективи використовують пісні в обробці В. Верховинця під час різноманітних заходів”, – розповів Степан Фіцак

Фото: будинок культури с. Старий Мізунь

Життєвий та творчий шлях Василя Верховинця

Василь  Верховинець (справжнє прiзвище – Костiв) народився 5 сiчня 1880 року в селi Старий Мiзунь на Івано-Франкiвщинi, в родинi малоземельного селянина. У 1895–1899 рр. здобував освіту в учительській семінарії у Самборі (тепер – Львівська обл.).

Отримавши диплом вчителя, молодий педагог починає викладати спiви в народних школах міста Калуша, одночасно поєднуючи свою педагогічну діяльність з роботою в народному театрі, де працює хормейстером, виступає на сцені з провідними партіями в музичних постановках.

У 1906 році в житті Василя Верховинця відбувається важлива подія – зустріч з корифеєм українського театру Миколою Садовським, який, помітивши талант у юнака, запропонував йому роботу у своїй трупi. За словами Степана Фіцака, саме він дав Василю Костіву псевдонім Верховинець, який прижився йому.

У Києві, в театрі Садовського, з небувалою силою розкривається артистичний талант Верховинця, адже йому доводиться вчитися спілкуватися i виступати на одній сцені iз М. Заньковецькою, І. Мар’яненком та іншими видатними митцями. Одночасно Верховинець успішно закінчує теоретичний клас школи М. Лисенка під керівництвом професора Г. Любомирського.

Робота в театрі М. Садовського дала змогу також виявити великий інтерес Василя i до етнографічних та фольклористичних пошуків. Пiд час численних гастролей по Україні молодий хормейстер глибоко вивчає побут i творчість українського народу. Його захоплення дає можливість зібрати багатий етнографічний матеріал, який стає базою всiєї теоретичної i практичної діяльності митця.

Так в результаті етнографічних досліджень у березні 1912 року виходить у світ наукова праця В. Верховинця “Українське весілля”.
Етнографiчнi пошуки Василя Миколайовича в галузi народної хореографiї увiнчалися фундаментальним дослiдженням “Теорiя українського народного танцю”

У своїй працi В. Верховинець першим з українських фольклористiв дає назву майже всiм танцювальним рухам вiдповiдно до їхнього характеру i внутрiшнього змiсту. Василю Миколайовичу вдалося не тiльки подати теорiю українського народного танцю, а й закликати передовi мистецькi сили збирати та вивчати етнографiчний матерiал.

Варто зазначити, що у 1935 роцi на першому мiжнародному фестивалi народного танцю, який відбувався у Лондонi, першу премiю одержав так званий “Триколiнний гопак” Верховинця, завоювавши визнання свiтової громадськостi. Саме Василь Верховинець вивiв український народний танець на мiжнародну арену. Це був перший вихід українського народно-сценічного танцю на міжнародну арену у Лондоні, де глядачі стоячи вітали його виконавців. Високо оцінивши цю перемогу, поет Максим Рильський назвав В. Верховинця “Чародiєм танцю”.

У 1923 роцi публiкується ще одна вагома наукова праця Василя Верховинця – збiрка дитячих iгор з пiснями «Весняночка», у якiй автор розробляє приципи національної етнопедагогiки.

Крiм цього В. Верховинець працював викладачем хорового спiву на диригентських курсах при школi iм. М. Лисенка, керував кафедрою мистецтвознавства Полтавського iнституту народної освiти, викладав у Київському музично-драматичному iнститутi, керував хоровою студiєю iм. І. Стеценка при Музичному товариствi iм. Леонтовича (Київ), хором Харкiвського музично-драматичного iнституту.

Ще однією вершиною творчого життя професора Верховинця, завершенням усіх його теоретичних i практичних пошуків, ідей i задумів було заснування ним жіночого хорового театралізованого ансамблю “Жiнхоранс” у м. Полтаві. Створений у 1930 році за участю дружини Євдокії ансамбль подавав пісню в театралізованому вигляді, супроводжуючи її ритмічними рухами, які відтворювали певний образ, підказаний змістом самого твору. У такий спосіб пісня немов народжувалася вдруге.

Зi своїм ансамблем Василь Миколайович об’їздив усю країну, показуючи людям красу народної пiснi i танцю. “Жiнхоранс” брав участь у Декаді української лiтератури i мистецтва у Москві 1936 року, виступав у складi трупи Київського театру опери та балету iм. Т. Г. Шевченка, виконуючи поставлені Василем Верховинцем обрядові танці i хороводи в оперi М. Лисенка “Наталка Полтавка”.

Через творчу i невтомну працю в багатьох мистецьких колективах, поступово розкривався та мiцнiв талант музиканта, фольклориста та педагога, подарований українською землею. Але Василю Верховинцю, на превеликий жаль, довелося жити у часи гоніння та репресій. Його спіткала трагічна доля, як i багатьох талановитих людей свого часу.

23 грудня 1937 року Василя Верховинця заарештували. Верховинець звинувачувався у злочинах, як активний учасник контрреволюційної націоналістичної організації. Після нещадних багаточасових допитів Василь Верховинець визнає себе винним і стверджує, що у 1919 р. в Полтаві брав безпосередню участь в організації повстанського виступу проти радянської влади. Василя Верховинця звинувачували у шпигунській діяльності на користь Польщі.

У 1938 році був арештований. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938 р. в місті Києві присудила В. Верховинця до розстрілу. Вирок приведений у виконання у Києві 11 квітня 1938 р. 25 квітня 1958 р. Василь Верховинець був реабілітований Верховним судом СРСР.

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08