В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Тараса Білогана

Білоган Тарас Ігорович народився 7 лютого 1990 року в селі Долиняни на Рогатинщині. Згодом його батьки переїхали до Калуша, і саме там Тарас розпочав свою шкільну освіту, вступивши до загальноосвітньої школи № 10. Він завжди відзначався як слухняна та сумлінна дитина. Після завершення дев’ятого класу у 2005 році Тарас повернувся до рідного села для здобуття середньої освіти, а у 2007 році вступив до Львівського професійно-технічного училища № 34 за спеціальністю “маляр, штукатур, плитичник”. Уже в навчанні він зарекомендував себе як зірковий, дисциплінований студент, доброзичливий і товариський.

Після закінчення училища Тарас працював на Буковині, у Вінниччині та рідній Франківщині, проте незалежно від місця роботи завжди повертався до Калуша, де проживала його сім’я — батьки, брат і сестра. Він завжди цінував і поважав своїх близьких. У 2007 році Тарас став хресним батьком для свого двоєрідного брата Івана, якого дуже любив, допомагав і завжди підтримував. У 2020 році в сім’ї з’явився племінник Олександр, син його сестри Каті, що принесло Тарасу велику радість. Коли він був вдома, завжди знаходив час для племінника, а перебуваючи на сході, по відеочату спілкувався з ним і надсилав подарунки та солодощі.

Тарас завжди був відомий своєю добротою, бажанням допомогти іншим та особливою любов’ю до своєї бабусі Марії з рідного села Долиняни, за яку він постійно турбувався та хвилювався через її здоров’я.

Війна застала Тараса, коли він працював у селі Миколичин. Проте він не сховався – повернувся до Калуша, отримав повістку, і 13 вересня 2022 року поповнив лави Збройних сил України. Спершу він служив стрільцем-санітаром першого штурмового відділення третього штурмового взводу першої штурмової роти батальйону полку сил спеціальних операцій «Азов», а згодом був переведений на посаду старшого навідника протитанкового взводу першого механізованого батальйону військової частини А713.

У грудні того ж року Тарас отримав своє перше поранення на Херсонщині, проходив лікування у Франківщині, де мав змогу на свято Миколая зустріти свою родину. Ніхто тоді не підозрював, що ця зустріч стане останньою. Свої 33 роки воїн відзначив 7 лютого 2023 року у колі побратимів на Донецькому напрямку, а його молодшого брата Віталія, який працює у Державно-прикордонній службі України, було відправлено на Схід у липні 2023 року. Брати змогли зустрітися 24 липня у Костянтинівці, а востаннє бачилися 23 серпня, коли Тарас, отримавши чергову контузію, проходив лікування в госпіталі міста Умань, де познайомився зі своєю дружиною Анною. Їх спільне сімейне життя, на жаль, виявилося дуже коротким.

Протягом півтора року Тарас героїчно захищав Україну на різних напрямках – на Донецькому, Херсонському та Запорізькому фронтах. За словами командира та побратимів, він був мужнім, відважним, ніколи не залишав своїх побратимів і рятував їх, ризикувавши власним життям до останнього. Він завжди мріяв про зустріч із родиною, і ця мрія здійснилася, але не так, як усім хотілося б.

Серце воїна зупинилося 22 лютого 2024 року у лікарні міста Запоріжжя, а останній спочинок Тарас Білоган отримав 29 лютого на алеї слави Калуського міського кладовища. 

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!