В Україні хочуть реформувати історичну освіту – запровадити викладання історії України та світу одним предметом, де переважатиме частка національної історії.
Пише Інформатор, посилаючись на “Українську правду”.
Ідею єдиного загальноосвітнього україноцентричного курсу історії підтримують, зокрема, фахівці у цій галузі, адже сприйняття і усвідомлення минулого України в контексті глобальних світових процесів – важливе. Однак є побоювання, що на етапі реалізації все може “зійти на пси”, адже щонайменше підручники доведеться переписати “з нуля”.
Що не так зі старими підходами до викладання історії у школах, яку суть МОН закладає у поняття “єдиний курс” і чому не всі вірять в якісну реалізацію цієї ідеї – йдеться у матеріалі “Української правди. Життя”.
Чому в Україні викладають історію двома предметами, роз’яснив історик Cергій Громенко.
“Розділення історії України та світу на два окремих предмети є спадщиною радянської системи, а паралельна модель викладання хоч і є свого роду “унікальною” на тлі підходів інших країн світу, але в негативному розумінні”, – вважає кандидат історичних наук Сергій Громенко.
Він переконаний, що це абсолютно радянська за своїм походженням методика, ніде у світі такого немає і ніколи не було. Кандидат каже, що сподівається, ніколи і не буде. Навіть в Російській імперії, не кажучи вже про Австро-Угорську імперію, історія була одним предметом.
“До речі, ми можемо побачити це на прикладі такого шкільного предмета, як географія. Не існує всесвітньої географії чи географії України. Є різні атласи, але предмет один”, – говорить історик.
Сергій Громенко також пояснює передумови розділення історії України та світу. У 20-х роках XX століття в Радянському Союзі вирішили, що вивчення історії не потрібне, тому цей предмет поступово замінили на суспільствознавство. Вже у 1934 році, коли вийшла постанова про потребу вивчення громадянської історії у школах, були відкриті конкурси на шкільні підручники з історії СРСР. Приблизно у 1936/37 році історію повернули у школи.
“Тоді цей предмет повернули саме у блоках: окремо всесвітня, окремо історія СРСР. У 1960-х роках ще додалися національні – історія УРСР та інших республік. Так ця “фішка” перейшла до незалежної України”, – каже Сергій Громенко.
Водночас там, де Радянський Союз не розділив географію та географію України і залишив їх одним предметом, розділення історії на Всесвітню і на історію СРСР залишилось і до сьогоднішнього дня. Тому це є спадком “совка”.
У липні 2024 року Міністерство освіти і науки України затвердило концептуальні засади реформи історичної освіти в школах, що передбачають створення єдиного загальноосвітнього курсу з історії. Однією з ключових змін є впровадження єдиного курсу історії, що має об’єднати дисципліни “Історія України” та “Всесвітня історія”. Це рішення пояснили необхідністю інтегрувати історію України в загальноєвропейський та світовий контекст.
Важливим аспектом реформи є посилена увага до громадянознавчої тематики, яка інтегруватиметься в історичний курс.
Крім того, для учнів профільних шкіл будуть передбачені спеціалізовані історичні курси, зокрема:
- історична географія,
- локальна та регіональна історія,
- історія культури,
- інтелектуальна історія,
- історія етнічних та релігійних громад,
- історія опору тоталітарним режимам та імперіям у воєнні періоди.
Для учнів інших профілів можливе запровадження спецкурсів, пов’язаних з історією науки, технічних винаходів, фінансів, економіки, екології та збереження довкілля.
Наразі в освітній системі України співіснують два підходи до викладання історії: традиційний – так званий “до-НУШ” – та сучасний – НУШ. Учні 8-11 класів навчаються за Держстандартом 2011 року, використовуючи підручники з єдиною програмою, що побудована за традиційним лінійно-хронологічним принципом.
Багато українських школярів вивчають історію за лінійно-хронологічним принципом.
Другий підхід – це інтегровані курси. Це поняття в системі загальної середньої освіти України – не нове. Загалом інтегровані курси у нас існують з 2018 року у 10-11 класах і від 2022 року в 5-6 класах (відколи з’явилась НУШ). У НУШ для 7-9 класів вчителі мають можливість обирати: або викладати окремо історію України та світу, або інтегровано.
“Інтегрований курс історії не є механічним поєднанням розділів (тем, параграфів) історії світу та історії України в певній послідовності під однією обкладинкою. Інтеграція-взаємопов’язаність дозволяє бачити історію України не як життя окремого острова, а відчувати взаємовпливи чи зумовленість, схожість чи закономірність процесів, та навіть результативніше порівнювати і визначати особливості”, – пояснює Васильків.
На практиці це означає один предмет у розкладі, одну сторінку в журналі, один зошит, менше плутанини з домашніми завданнями, картами, спільну календаризацію та зменшену кількість контрольних робіт.
Історик Сергій Громенко також підтримує викладання історії у школах інтегрованим курсом.
Як ми уже згадували раніше, концепція реформування історичної освіти, яку затвердило МОН у липні 2024 року, передбачає запровадження єдиного курсу історії України та світу. Робоча група при міністерстві, до якої входить Васильків, розробляє таку собі дорожню карту – фактично план адаптації загальної середньої освіти – до реалізації цієї концепції.
Конкретної дати запровадження єдиного курсу наразі немає. Натомість є чимало викликів, один з яких – це укладання, публікація та апробація нових підручників.
Єдиний курс історії передбачає поєднання історії України з елементами світової. Концепцією МОН передбачено пропорцію 70:30, де 70% – це історія України, а 30% – світова.
Історик Артур Бабенко підтримує нову концепцію майбутнього вивчення історії у школах, утім зауважує, що важливо не провалитися на етапі реалізації.
“Тобто вчителям, які могли повторно використовувати свої презентації чи конспекти уроків – доведеться робити все з чистого аркуша. А це займає величезну кількість часу. Звісно, будуть якісь загальні матеріали і рекомендації. Будуть і підручники, на які можна спиратись. Але якісний урок у школі – це значною мірою, напрацювання вчителя”, – говорить Артур Бабенко.
Звідси, зауважує історик, випливає ще одне важливе запитання – чи матимуть вчителі час і мотивацію на таку масштабну роботу? Адже низька оплата праці в освіті змушує багатьох викладачів працювати на кількох роботах, і на оновлення власних навчальних ресурсів може просто не вистачити можливостей.
Ірина Васильків також визнає, що є низка ризиків, пов’язаних із реалізацією концепції МОН щодо реформування історичної освіти у школах. Крім тимчасового, як зауважує Васильків, браку дидактичних матеріалів і розробок, а також небажання деяких вчителів щось змінювати, є ще й інші побоювання.
Решта труднощів – авторські. Невигідно старим відомим авторським колективам братися за це, бо треба писати “з нуля”, а не переставляти абзаци в старих параграфах”, – підсумовує фахівчиня.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
