20 лютого 2014 року вважається днем початку російсько-української війни, адже того дня 11 років тому російський десант висадився у Криму, начебто для посилення охорони об’єктів Чорноморського флоту рф, але згодом українці зрозуміли, що розпочалася окупація півострову та російсько-українська війна. Участь у операції рф брав і ракетний крейсер “москва”. Тому війна аж ніяк не розпочалася у лютому 2022 року, вона почалася ще задовго до лютневих подій у Криму у 2014 році…
Ділиться Інформатор.
Історична ретроспектива окупації Криму — випадковість чи гібридна закономірність московських щупалець
Війна не розпочалася 24 лютого 2022 року, вона ввійшла у нову фазу – повномасштабну війну. Війна розпочалася і не у 2014 році. (так вона розпочалася окупацією Криму 20 лютого 2014 року), але мова зараз поки не про це. Війна проти України розпочалася із першого дня нашої незалежності (якщо брати 20 ст.). Навіть тоді російські еліти вважали історичним непорозумінням набуття Україною незалежності внаслідок розпаду закостенілого радянського союзу.
Згадайте лише Будапештський меморандум 1994 року, згідно якого Україна відмовилася від третього у світі ядерного арсеналу (так-так, вам не почулося, Україна після розвалу срср була третьою ядерною країною у світі). Так звані “братні” приїзди патріарха Кіріла насправді нічого доброго не віщували Україні, адже це була добре спланована операція російських спецслужб із гібридного та поступового захоплення суспільної свідомості через начебто дефініцію “братніх народів”, яку пропихали через релігію, а відтак і території незалежної та суверенної України. Масова культура, як би нам цього не хотілося, теж є інструментом війни. Москва це добре розуміла і поширювала свій контент у народні маси нашої держави. Тому тоді у 2009-2010 рр. ці візити багатьох насторожували, а дехто вважав їх своєрідним символом належності України до “руського міра”.
Пізніше були Харківські угоди 2010 року щодо Чорноморського флоту, що теж було інструментом Москви у підготовці до війни та окупації України. Усім нам слід зрозуміти, що єдина мета Москви (завжди від початку її жалюгідного існування і протягом століть) – знищити Україну та українців як націю, а її спадкоємність забрати собі. Бо москва по факту нічого не може запропонувати натомість. Їй легше захопити, знищити і привласнити чуже, аніж запропонувати чи створити щось своє.
Згодом, відмова тодішнього президента Віктора Януковича підписувати угоду про асоціацію із ЄС, що стало приводом до початку Євромайдану та Революції Гідності. Факт непідписання угоди – це теж російський вплив на політичні еліти України, які вбільшості були проросійськими.
Тут слушно зауважує начальник ГУР Кирило Буданов, що “геноцид українців є не лише державною політикою рф, а й обов’язковим суспільним переконанням, спущеним згори”
Поміркуйте з погляду історії, скільки росія намагалася знищити українців та українську мову – Емський указ, Валуєвський циркуляр, знищення Запорізької Січа, закріпачення, пізніше – війна з УНР, насильницьке приєднання до т. зв. срср. Чому насильницьке, бо Україна не ратифікувала угоду про приєднання до срср. Її силоміць туди затягнули. І це ми не йшли у часи Середньовіччя.
Відомо, що росія планувала напасти на нас у 2004 році, але на заваді тоді стала Помаранчева революція. На заводах Донбасу вже у ті роки роздавалися та розклеювалися листівки на підтримку так зв. днр. Тоді сепаратистська організація називалася “Донецька республіка”, яку Донецька облрада легалізувала у 2006 році. Це теж можна назвати одним із заходів російської гібридної війни – відривати конституційний лад України зсередини. Тоді ж у 2006 році сепаратисти спробували провести референдум щодо від’єднання Донбасу від України.
То чи варто вірити геронтократу путіну на його твердження, що перемовини про війну в Україні не можуть проходити без України? Звісно, що ні, бо росія використає усі можливі і наявні ресурси, аби знищити Україну. Але як бачимо – це їм не вдається, бо на їхньому шляху стали Збройні Сили України, уся українська нація.
На заваді планам Моски стала й Революція Гідності 2013-2014 років, коли українська нація прокинулася…
Олімпіада, Майдан та окупація Криму: як все відбувалося
Протягом 7-23 лютого 2014 року у російському місті Сочі проходили Зимові Олімпійські Ігри. Напередодні шпальти світових ЗМІ рясніли заголовками, що росія готується напасти на Україну. Та уся увага в лютневі дні була прикута до центру Києва, серця України – Майдану Незалежності, де із звірячою жорстокістю російські найманці розстрілювали беззбройних майданівців. Проте любов до України була сильнішою за кулі і активні учасники подій на Майдані згадували, що тоді не було ніякого страху і протестувальники йшли вперед до перемоги.
Повернемося до Криму. 18-20 лютого 2014 року – кривава сторінка в історії України. На Майдані прощаються із полеглими Героями, а в цей час російський спецназ розпочинає спецоперацію по захопленню Кримського півострову. Саме в той час поки українці прощаються із Героями, росія відкриває новий фронт війни – гібридний.
Як аналізує у своєму матеріалі на “Історичній правді” керівник проекту у Інституті Чорноморських стратегічних досліджень Андрій Клименко, дату 20 лютого ми побачимо, а точніше – усвідомимо, трохи пізніше, лише постфактум. Для нас, тих хто в той час жив в Криму, датою початку окупації тоді став ранок 27 лютого, коли на вулицях Криму з’явились російські військові та бронетехніка та були захоплені будівлі кримського уряду та парламенту автономії.
Чому так? Бо як ми вже згадували раніше, 18-20 лютого 2014 року вся увага громадськості і світу була прикута до Києва – боротьба, розстріли, прощання… росія використала це для розгортання своєї жалюгідної операції із захоплення української території.
20 лютого 2014 з Козачої бухти Севастополя, де базується 810-та бригада морської піхоти Чорноморського флоту Росії (ЧФ РФ), на виїзд з Севастополя вийшла колона бронетехніки. Це пояснили тим, що ЧФ РФ в Криму переводить свої частини на посилений режим охорони через складну політичну ситуацію в Україні.
Протягом наступних трьох днів, як пише Андрій Кириленко, 20-23 лютого 2014 “для охорони одного з стратегічних об’єктів” з Тольятті до Криму була спрямована окрема бригада спецназу ГРУ – Головного розвідувального управління Генштабу ЗС РФ.
23 лютого 2014 р. Севастополь фактично перейшов під контроль рф – сепаратисти на мітингу обрати т. зв. народного мера та сформували загони самооборони. А наступного дня, зловісного 24 лютого, але 8 років перед 2022 р. – бронетехніка закрила в’їзди до Севастополя, що стало початковою стадією окупації Криму і спусковим гачком російсько-української війни.
24 лютого 2014 “олімпійська” ескадра ЧФ РФ прийняла на борт в Новоросійську частини спецназу повітряно-десантних військ (ВДВ) і морської піхоти з бойовою технікою для окупації Криму та вийшла курсом на Севастополь. Спокій Олімпіади в Сочі в ті дні і оберігав ракетний крейсер “Москва” – той самий, який ЗСУ потопили у квітні 2022 року.
Здійснивши аналіз експерт Андрій Кириленко стверджує, що у період спецоперації по окупації Криму – з 20 лютого по 25 березня 2014 року – в Чорному морі знаходилися 9 великих десантних кораблів:
- 5 великих десантних кораблів Чорноморського флоту: Саратов (№150), Николай Фильченков (152), Новочеркасск (142), Ямал (156), Азов (151);
- 2 великих десантних корабля Балтійського флоту РФ: Калининград (102), Минск (127);
- 2 великих десантних корабля Північного флоту РФ: Оленегорский горняк (112), Георгий Победоносец (016).
Також 25 лютого з Уляновська до Криму перенаправили спецназ ГРУ, а наступного дня – 26 лютого – до Криму прибули Кубанське козаче військо у складі 50 осіб.
У Чорному морі, біля входу в озеро Донузлав на західному узбережжі Кримського півострова, де розташована база ВМС України, помічені кораблі ЧФ РФ: флагман ракетний крейсер “Москва”, судно контролю фізичних полів СФП-183, малий ракетний корабель (корвет) “Штиль” та ракетний катер типу “Молния”, що контролювали вихід з озера Донузлав.
6 березня 2014 біля входу в озеро Донузлав поблизу Євпаторії, де базувалися кораблі ВМС України, Чорноморським флотом РФ були підірвані і затоплені старий списаний великий протичовновий корабель (БПК) “Очаков” і рятувально-буксирне судно “Шахтер” зі складу ЧФ РФ для блокування фарватеру з метою не допустити виходу українських кораблів до Одеси.
7 березня 2014 року в Криму військами РФ вже були захоплені всі адміністративні будівлі, перекриті шляхи в’їзду на півострів та блоковані всі пункти дислокації ВМС України та інші військові гарнізони.
Експерт підсумовує, що до 16 березня 2014 року (день референдуму) російськими військовими і парамілітарним формуванням “кримська самооборона” за участі російських козаків, що перебувала під керівництвом Аксьонова, були захоплені основні військові об’єкти та адміністративні будівлі Криму, а кількість російських військових та військової техніки значно зросла.
Карма знайшла винуватців початку окупації: до чого тут крейсер “Москва”?
Можна по-різному оцінювати ситуацію навколо крейсера “Москва” чи це карма через 8 років віднайшла той самий крейсер, який брав участь у окупації Криму чи це добре спланована операція ВМС ЗСУ під час війни у 2022 році. Зрештою, факт залишається фактом, що через майже 10 років, вже під час повномасштабної війни українські військові поступово, але впевнено зменшували чисельність морського флоту рф у Криму.
В кінцевому результаті “Москва” пішла на дно у Чорному морі і так повинно бути із кожним кораблем російського флоту. Рано чи пізно Україна відновить контроль над усієї територією України, включно із окупованими у 2014 та 2022 рр. Тоді ніякого флоту росії у Криму точно немає бути.
Щоб швидше завершити війну, ми повинні не переставати підтримувати наших військових та донатити на ЗСУ. Залишаємо актуальні збори:
- Для підрозділу бійця із Добровлян потрібна автівка. Родичі просять підтримати збір
- Закинь донат, отримай цінний приз: калуський воїн оголосив збір на дрони та РЕБ на 1 млн. гривень | РЕКВІЗИТИ
- Дружина полеглого Героя з Долинщини збирає кошти на ремонт автомобілів для його побратимів | РЕКВІЗИТИ
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
