В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Юрія Олексюка

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Юрія Олексюка, з позивним “Коваль”, сержанта 79-го батальйону 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.

Юрій Олексюк, народився 8 березня 1977 року в селі Голинь Калуського району на Івано-Франківщині. Він був наймолодшим і найулюбленішим сином у сім’ї Богдана та Марії, мав двох старших сестер, Оксану та Миколу, які завжди захищали його та підтримували.

Юрій навчався в Голинській школі, де проявив себе як спокійний, вічливий хлопець, котрий мав повагу до вчителів. Після дев’ятого класу вступив до Брошнівського професійно-технічного училища №9 за спеціальністю слюсар механоскладальних робіт, а згодом — електрозварник. Після завершення навчання він проходив військову службу в Десні, здобувши військові навички, які згодом стали в пригоді на війні. Після служби працював ковалем у Калуші, а також майстром у Брошнівському професійному лісопромисловому ліцеї.

Певний час займався підприємництвом та художньою обробкою металу, створюючи чимало виробів, які зберігаються у мешканців Голині та навколишніх сіл і міст. У 2000 році зустрів свою майбутню дружину Марію, з якою вони одружились 9 березня 2002 року. Це стало початком нової родини — Юрій став сином Йосипа та Оксани, а також братом для Володимира.

За 22 роки шлюбу вони виховали двох донечок — Богданку та Софійку, разом подорожували та активного відпочивали. Вони відвідали Шацькі озера, скелі Довбуша, Буковель, підкорювали гори Синяк і Хом’як, і побудували власний будинок. Після 18 років спільного життя народився синочок Олексійко, якого Юрій так довго чекав.

Юрій був добрим, спокійним, привітним чоловіком і дбайливим батьком. Він любив свою дружину і дітей. Його любили в громаді, адже він активно підтримував церковне братство і завжди знаходив час для допомоги у благоустрої храму та його території. Отець Анатолій Козак згадує, що Юрій був побожним і працьовитим церковним братчиком, який доклав чимало зусиль для добра парафії.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій, як і багато інших, став на захист своєї родини, дому та держави. У складі 79-го батальйону 102-ї окремої бригади територіальної оборони, він служив головним сержантом стрілецького взводу і протистояв ворогові на одному з найгарячіших напрямків Запоріжжя — Гуляйпільському. Його побратим, Роман “Пепс”, згадує, що Юрій був природженим лідером, завжди вів за собою людей, і був першим, хто без вагань виїжджав на евакуацію.

Юрій отримав низку нагород: 21 квітня 2023 року боєць був нагороджений медаллю “За хоробрість в бою”. 27 листопада того ж року відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України “Золотий хрест”. 

Ворожа куля обірвала його життя 25 лютого 2024 року в селі Малинівка Запорізької області. Він був похований 7 березня на Алеї Слави кладовища села Голинь.

Після його смерті йому присвоєно звання “Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади”.  30 вересня У Голині увічнили пам’ять про Героя на Меморіальній дошці на стіні Голинського ліцею. Юрій Олексюк навічно вписав своє ім’я в історію України.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08