В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Олега Кіценка

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Олега Кіценка, солдат 108-го батальйону легендарної 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.

Олег Кіценко народився 25 грудня 1969 року в місті Комишуваха Запорізької області. Він навчався в місцевій школі, був щирим, чесним, порядним та дуже товариським — таким його пам’ятають однокласники та педагоги.

Після закінчення школи Олег був призваний на строкову службу. Повернувшись додому, влаштувався працювати водієм. У 2000 році зустрів чудову дівчину Марину, яку полюбив разом з її донькою від першого шлюбу. Незабаром закохані побралися, а через рік переїхали до села Вербівка на Рожнятівщині, де Олег влаштувався водієм у газову службу. Колеги характеризували його як сумлінного працівника, веселого та такого, що завжди знаходив спільну мову з усіма, міг підтримати розмову, дати добру пораду й співпереживати.

Олег був дбайливим господарем і мріяв перебудувати будинок, зробити ремонт. Він також захоплювався автотехнікою. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег одним із перших з села став на захист вітчизни, взяв повістку й одразу вирушив на фронт. Після двотижневого навчання його з побратимами відправили захищати Житомир, хоча він мав можливість залишитися механіком — він відмовився, сказавши: “З хлопцями піду, з хлопцями і повернуся”.

Від товаришів Олега згадують як самовідданого та виваженого воїна, надійного друга, який завжди був готовий прикрити спину. 22 березня 2022 року дружина, Марина, говорила з чоловіком в останнє. Він, як завжди, запевнив, що все добре, і в його голосі не було жодної тривоги. Проте потім він перестав виходити на зв’язок. Марина, хвилюючись, неодноразово телефонувала у військову частину, де їй повідомили, що Олег зник безвісти.

Шукаючи чоловіка, дружина обривала телефонні лінії різних організацій, але лише після півтора року з’ясувалося, що Олег загинув у складному бою. Його поховали в братській могилі, яку пізніше знайшли, і перепоховали в Києві з номерною табличкою “Невідомий”. Лише після експертизи ДНК та юридичних процедур тіло Олега було перевезено додому.

18 серпня 2023 року Олег знайшов свій останній спочинок на кладовищі в селі Вербівка, і Герой повернувся додому на щиті. Йому було 53 роки. Олег був неймовірною людиною — люблячим чоловіком, турботливим батьком та дідусем, особливо любив своїх онуків, з якими проводив багато часу. Для них він був готовий віддати душу. За словами дружини, від нього йшла лише енергетика добра, і вона сильно відчуває його відсутність.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08