Калуській редакції Інформатора сьогодні три роки. Не влаштовуємо з цього приводу святкувань, але вирішили таки зробити цей день пам’ятним для команди. Тож, якщо ви нас читаєте і хочете привітати, долучіться до маленького збору, який допоможе повернути у наше місто один цінний історичний документ. А на знак вдячності запрошуємо вас у закулісся нашої редакції, яка, до речі, переїхала.
Інформатор пропонує ексклюзивне інтерв’ю із людиною, яку в Калуші багато хто вважає засновником цього медіа. Як усе починалося, хто стоїть за командою і, власне, хто у цій команді? Про це — у розмові з Остапом Микитюком: журналістом, із якого почалося формування калуської “інфородини”, і який не втрачає зв’язку з цієї родиною навіть після мобілізації.
— Остапе, що для тебе Інформатор? Де він узявся тут і як почалася історія редакції у Калуші.
— Історія калуської редакції — це купа збігів. Я насправді десь у старших класах школи мріяв бути журналістом. Хотів писати так, щоб ці тексти мали вплив, могли щось змінювати. Але працював багато років у дотичних сферах, не в медіа. Журналістика ж прийшла у моє життя, коли почалося повномасштабне вторгнення. Я на той час жив у Харкові, але 24 лютого 2022 року наважився сісти в авто, взяти з собою кількох знайомих дівчат, які потребували евакуації, і поїхати додому, в Калуш.
Буквально за кілька годин (десь у районі Кременчука ми були) подзвонила сестра, Ніка Кричовська. Вона в цей час уже працювала над запуском Інформатора в Коломиї (троє дівчат — Наталка Сандецька, Оля Пукавчук і Ніка Кричовська саме пройшли навчання в дніпровській редакції, за франшизою від якої на Прикарпатті працює три команди медійників — в Калуші, Коломиї та Івано-Франківську, — ред.). Так-от: відкриття редакції у Калуші на той момент лише планували і потрібно було збирати команду й з когось починати…
За кілька днів я відправив резюме нашій директорці, Віті Пігуляк, а далі вже знайомився з коломийською редакцією. Люди мені одразу полюбились… Було відчуття, що ми знайшли одні одних у найпотрібніший момент. І вже 7 березня на сайті калуського Інформатора з’явилась перша новина. Аж не віриться, що минуло вже стільки часу.
То що для мене Інформатор? Дім. Зона комфорту і росту. Школа певною мірою. І як би це пафосно зараз не звучало — це моє дитя…
— Чи пригадаєш зараз першу статтю на сайті?
— Найпершу… чесно — ні. За два з половиною роки я написав їх кілька тисяч (на сайті зараз є 3291 публікація Остапа і це без врахування контенту, який він створював для соцмереж, — ред.). Гадаю, що це було щось всеукраїнське, не пов’язане лише з Калушем. А от свою першу авторську — пам’ятаю: щоб її написати, я за 15 хвилин до комендантської години летів на авто з центру міста до промзони, де в цей час була масштабна пожежа сухої трави. Тож, у підсумку на Інформаторі були і фото, й відео. Тоді ж був і мій перший “контакт” у статусі журналіста — з пожежниками. Отакі виїзди на пожежі, ДТП, інші події — є однією з “фішок” нашої редакції, бо одним із базових завдань команди є оперативність. З цим пов’язані і деякі курйози. Був випадок, наприклад, коли вогнеборці питали, чи то не ми з хлопцями часом ті підпали трави робимо, щоб мати контент.
— Зараз редакція має свій офіс, свою брендовану машину… Хто не знає: після приблизно двох років життя у будиночку на вулиці Дзвонарській, 1, ми переїхали у сусіднє приміщення — на Дзвонарську, 3. Там завжди є смачна кава для гостей, а незабаром буде ще і невелика студія для затишних розмов. А як виглядала твоя робота у перші дні?
— Офіс… Перші місяці його функції виконувала моя спальня, а працював я з ноутбуком на колінах. Потім Віта знайшла мені колегу — Вадима Оксенчука. Він жив на той час у Долині й ми обоє працювали онлайн. Вадим — це енерджайзер, який клепав на сайт несамовиту кількість новин. Але через короткий час він “емігрував” на франківську редакцію. У цей період насправді дуже допомагали (і вчили) коломийські колеги й наша директорка. Без них я згорів би і, можливо, опустив би руки в якийсь момент, бо це справді було непросто на початках.
Тривала моя “редакційна самотність” не дуже довго. Команду підсилили Олег Вітковський і Аня Сірик, які саме закінчували журфак у Карпенка-Карого. Саме період роботи з ними для мене був найбільш навчальним. Аня допомогла не боятися камери й розкрила мій потенціал імпровізатора, а Олег навчив монтувати відео і пояснив, що таке кадр та як його будувати. Вони стали для мене не просто колегами, а справжніми друзями.
Десь приблизно на п’ятому місяці роботи до нас в команду приєднався харизматичний Остап Лагойда — поет, актор театру “ЛюбАрт”, трошки історик… Наступним поповненням редакції став Олег Кіндрацький — юний, креативний і заряджений вчитися і розвиватися. Згодом ще були сммниця Богданка Піскун, рекламний менеджер Святослав Шеленко та журналістка Віталіна Костів. Кожен хто приходив, привносив у редакцію щось своє і віддавався наповну. Не було ні чіткого графіку роботи, ні класичного розуміння робочих годин чи вихідних. Треба їхати кудись вночі — їдемо, треба поширити термінове повідомлення — поширюємо… У журналістиці нема графіку і нема спокою. Але це драйвить насправді.
— З оцих усіх перелічених людей зараз у команді залишився тільки Святослав. Він наш “годувальник”, адже реклама — це головна стаття доходів редакції. Коли і як трансформувалася команда?
— Хтось переїхав у Київ, хтось у Львів — вчитися, працювати, створювати сім’ї… У кожного були свої причини, але майже з усіма ми підтримуємо теплі стосунки і досі всі сидимо у спільних редакційних чатиках.
— Остапе, минулого року ти мобілізувався. Чи стежиш зараз за новинами у рідному місті? Тримаєш зв’язок із Калушем, колегами та загалом інфопростором?
— Так. У липні минулого року я вирішив мобілізуватися, попри певні проблеми зі здоров’ям. У мене з’явився шанс потрапити в підрозділ нашого ТрО на ту посаду, де я міг бути корисним. Жодного дня відтоді не пошкодував про свій вибір. Але і журналістом я не перестав бути. Це все ще моє покликання і мрія. І якщо в мене є змога написати новину, то я це роблю. Звісно ж підтримую зв’язок з усіма. Бо Інформатор — це моя сім’я. І калуська редакція, і коломийська, і франківська.
Коли є можливість, то читаю всі три сайти, щоб розуміти що відбувається в нашому регіоні.
— Що хочеш побажати Інформатору на майбутнє?
— Найперше — цінувати один одного. Підтримувати і давати можливість розвиватись, ставати кращими у своїй професії, але і відпочивати. Бажаю не стримуватись в креативі, пам’ятати, що ми робимо й з якою метою, триматись стандартів журналістики.
А загалом — рости в охопленнях, ставати ще більш цінними для читачів. І залишатися справжнім незалежним медіа Калущини.
Нагадаємо, що з нагоди третього Дня народження редакція Інформатора оголосила мінізбір: хочемо викупити у польській антикварній крамничці свідоцтво про хрещення, видане 28 січня 1909 року у Церкві Святого Михаїла. Автентичність документу засвідчує церковна печатка та підпис тодішнього пароха о. Володимира Петрушевича.
Посилання на конверт – https://www.privat24.ua/send/gdx5n
Номер картки конверта — 5168752134913980
Ярослав Куцій
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
