Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Ігоря Чошка — бійця 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Ігор Чошко народився 17 лютого 1977 року в місті Калуш, що на Івано-Франківщині. З дитинства був товариським і здібним хлопчиком, захоплювався малюванням, відвідував секцію рукопашного бою та займався в тренажерному залі. Любив грати з друзями у “військові ігри”.
Закінчив Калуську загальноосвітню школу №3. У 1997 році був призваний на строкову військову службу, де спочатку служив у Президентському полку. Завдяки своїм здібностям та дисципліні був переведений до бригади спеціального призначення “Барс” Національної гвардії України. Під час одного з навчань зазнав серйозної травми хребта, впавши з другого поверху. Лікарі прогнозували можливу інвалідність, але його добре натреновані м’язи врятували від тяжких наслідків. Попри це, продовжити службу йому не дозволили.
У 1998 році вступив до Коломийського економіко-правового коледжу, де здобував юридичну освіту. Саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною – це було кохання з першого погляду. В їхньому щасливому шлюбі народилися троє синів – Віталій, Володимир і Назар. Ігор був чудовим батьком, вірним другом для дружини та справжньою опорою для рідних.
Працював художником по граніту, а весь вільний час проводив із сім’єю. Завжди мав загострене відчуття справедливості, тому став активним учасником Революції Гідності. Під час протестів отримав поранення – кидаючи в “Беркут” бруківку та коктейлі Молотова.
У 2015 році, коли його найменшому синові було лише шість місяців, Ігор долучився до лав добровольців та вирушив на схід України. Служив у військовій частині 9937 Східного регіонального управління Державної прикордонної служби з дислокацією в Маріуполі. Був навідником третього зенітно-артилерійського відділення, захищаючи кордони держави. Його мати весь час молилася за нього, переживала і чекала сина додому. Вона померла у січні 2021 року…
У 2016 році продовжив військову службу за контрактом у селищі Ценжів Івано-Франківської області. Служив командиром зенітно-артилерійського відділення вогневої підтримки. Три місяці проходив військовий вишкіл у навчальному центрі “Десна”. У травні 2017 року завершив контракт і був звільнений у запас, маючи за плечима понад два роки військової служби. За свою відданість Україні, професіоналізм і мужність був нагороджений медалями “За гідність та патріотизм”, “Звитяга”, “Мужність”, “Честь”, “В єдності – сила держави”, “Ветеран війни”, “Учасник АТО”.
Але військова справа завжди залишалася близькою його серцю. Побратими згадують Ігоря як людину надзвичайної доброти та шляхетності, відданого воїна, на якого можна було покластися у будь-якій ситуації. 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він не чекав повістки чи дзвінка. Вирушив добровольцем, обравши собі позивний “Цербер”.
Він провоював 11 днів. 6 березня подзвонив востаннє. Говорив мало, хвилювався. Казав, що кілька днів не буде на зв’язку, бо буде “гаряче”. Його останні слова дружині: “Передай усім, що я їх люблю…”
7 березня 2022 року Ігор Чошко загинув у бою поблизу села Слобода-Кухарська на Житомирщині разом із калушанином Володимиром Кушликом. Вірний військовій присязі, мужньо виконавши свій обов’язок перед Україною, поклав своє життя на вівтар Свободи. 17 березня Героя поховали на Алеї Слави Калуського міського кладовища.
2 червня 2022 року указом Президента України Ігор Чошко був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Також відзначений медаллю “За оборону рідної держави”.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
