Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Миколу Стефанишина, з позивним “Кум”, навідника зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини А7166.
Микола Стефанишин народився 8 квітня 1987 року в місті Калуші, що на Івано-Франківщині, в багатодітній родині. Він був п’ятою дитиною і мав трьох старших сестер: Галину, Ірину та Ольгу, а також молодшого брата Андрія. Старший брат Михайло помер ще дитиною.
Зростав і проживав у житловому мікрорайоні Хотінь, навчався у Калуській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів №9, де зарекомендував себе як старанний і сумлінний учень, дисциплінований і працьовитий. Однокласник Миколи, Богдан Флис-Стасюк, пригадує, що вони навчались разом дев’ять років. Микола завжди був спокійним, стриманим і, буваючи насупленим, міг про бубоніти своє невдоволення, але так, щоб ніхто не чув. У школі його не було помітно.
Після дев’ятого класу Микола вступив до Калуського вищого професійного училища №6, де здобув фах оператора комп’ютерного набору. Він не цурався жодної роботи: виготовляв бетонні кільця для криниць, працював на пекарні вантажником, а згодом став пекарем. Останні роки він працював за кордоном у Чехії. Друзям Микола завжди був товариським і надійним.
У 2015 році Микола став батьком чудової донечки Марії. І хоча сімейне життя не склалося, він дуже любив свою донечку. Як згадує сестра Ірина, Микола був добрим, щирим, працьовитим і життєрадісним. Він також був хорошим хрещеним для двох похресниць Софії та Соломії.
Друг Мар’ян Булавинець каже, що Микола був найкращим другом, найнадійнішим, безкорисливим і безвідмовним. Він обожнював спілкування і мав дивовижну здібність притягувати до себе людей, гуртуючи навколо себе усіх. Подруга Юля додає, що Микола був дуже хорошим другом, який завжди був готовий прийти на допомогу, незалежно від часу доби чи погоди.
У 2017 році Микола пережив важку втрату – помер його батько.
У листопаді 2023 року Микола без вагань став на захист України, щоб боронити рідну землю від підступного ворога. Він служив навідником зенітно-кулеметного відділення, зенітно-ракетного артилерійського зводу роти вогневої підтримки військової частини А7166. За словами побратимів, Микола був надійним товаришем, відважним воїном та щирим патріотом, завжди готовим прикрити спину.
У телефонних розмовах з рідними та друзями він з гордістю говорив, що виконує свій військовий обов’язок із захисту Батьківщини від ненависного ворога. Сестра Ірина згадує, що в його голосі була така мужність, а його слова “сестро, я стріляю” залишилися з нею на все життя.
Микола загинув 27 лютого 2024 року в районі населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області. Свій останній спочинок загиблий захисник знайшов 2 березня на алеї слави міського кладовища. 23 травня 2024 року Миколі посмертно присвоєно звання Почесного громадянина Калуської міської територіальної громад“Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади”.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
