Мальовничі села, розбиті дороги та радянські пам’ятники: експедиція невідомою Рожнятівщиною | ВІДЕО

“Наша розповідь про їжачка”, – йдеться у відомій пісні франківського гурту “Фліт”. Але сьогодні не про їжачка. Ми розповідатимемо про самотнього лелеку, мальовничі села Калущини і розбиті дороги, де подекуди ями сягали майже ліктя. Щоб зберегти свої нерви і автівку, ми змушені були їхати 10-15 км/год… Та покажемо радянський пам’ятник, підніжжя якого помалювали у кольори червоно-чорного прапору…

Розповідає Інформатор.

Їхали ми не просто аби собі їхати, а до дитячого санаторію “Ясень”, що у однойменному селі Перегінської громади. Бо там дивно зникають експонати з музею. Детальніше про це можете почитати у нашому матеріалі — З музею дитячого санаторію на Калущині таємничо зникають експонати | ВІДЕОРЕПОРТАЖ

З Калуша наш маршрут пролягав через Добровляни, Новицю, Зелений Яр, Вербівку, Красне, Слободу-Небилівську. Далі по маршруту був Небилів, а за ним Сливки і власне Ясень. Протягом усього шляху, який зайняв чи не 2 години, бо були вибоїни на дорозі, милувалися природою нашої Калушини. На правду, слід сказати, що чисте небо відкривало горизонт, на якому як на долоні виднілися гірські вершини.

Детальніше у нашому відеорепортажі: 

Все б було чудово, але дороги… вічне питання і вічна проблема… Вже ближче до Вербівки дорога втрачала свій первинний вигляд та призначення. Якщо перед селом ще якось можна їхати по шутровій дорозі, то у Вербівці вас чекає справжнє випробування – ваших нервів та міцності автівки.

На одному квадратному метрі дороги ям було стільки і їх концентрація наскільки велика, що ми були змушені їхати ледь не 10-15 км/год, щоб просто не залишити колеса на дорозі. Тоді б потрібно було до Ясеня пішки, як кажуть на Галичині, шурувати.

Але зрештою вдалося нам пройти цей етап, біль від якого компенсувався виглядом із вікна. Чим ближче ми наближалися до пункту призначення, тим ближчими виглядали гори і ще красивішими місцеві краєвиди.

З собою ми не взяли жодної води (не робіть як ми, завжди у дорогу беріть із собою напої). Тому в одному із сіл, здається, що то було с. Красне, ми зупинилися поблизу місцевого магазину. Води у продажі вдосталь, але купити ми не змогли, бо по-перше, забули готівку, а по-друге, стикнулися із ще однією проблемою – відсутністю платіжних терміналів у сільському магазині.

Навіть, попри те, що прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №894 від 29 липня 2022 року зобов’язує з 1 січня 2025 року платіжні термінали (POS-термінали) будуть необхідні торговцям у населених пунктах з населенням менше ніж 5 тисяч жителів. Водночас, у цій постанові є уточнення, що обов’язку відповідно до кількості населення не стосується торговців – фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої групи.

Пити хотілося вже, а пропозиція продавця їхати у кінець села, бо там може бути термінал, нас не дуже порадувала. Наз щастя, навпроти була аптека, в якій ми все ж змогли придбати воду та розплатитися карткою. Маленька прикрість була змінена невеличкою радістю – бо в цьому ж селі ми зустріли самотнього бузька, який чи то грівся на сонці, чи то виглядав свою пару. Про це ми писали у нашому матеріалі — Самотній бузько поблизу Ясеня: гріється на сонці чи визирає пару? | ФОТОРЕПОРТАЖ

Видно, що на Калущині газдівські села, бо люди ходять у справах, чоловіки їдуть на мотоблоках, а хто старший за віком, то ще має фіру з конями. Навіть коти і ті ділові… В Калуші зараз це вкрай рідко можна побачити, хоча ще років 10-15 тому автор цього ж матеріалу катався на фірі по трасі у Хотіні (але я того вам не казав…)

Проїжджаючи Слободу-Небилівську нашу увагу звернула охайна капличка, яка засаджена по периметру туями та іншими кущами. Та й повітря тут вже дещо чистіше і сосни частішають. У Ясені ми на повні груди вдихнули чистого повітря. Недарма тут дитячий санаторій. Вид на гори, повітря сприяють оздоровленню дітей.

Моментами автор матеріалу ловив себе на думці, аби залишитися на декілька днів та зробити ретрит, але робота сама себе не зробить, а сам оздоровчий санаторій не підходить по віку. Вже залишаючи санаторій, ми почули характерний звук лелек. Як виявилося пара бузьків оселилася на сосні, одразу на в’їзді до санаторію.

Власне верталися ми через Небилів. До речі, маємо матеріал про мозаїчну зупинку звідти – Мозаїчна зупинка у Небилові: кобзарська дума про двох закоханих — козака та дівчину | ФОТО

Та у селі нас здивувало інше. Пам’ятник радянському солдату, підніжжя якого помальоване у кольори чорно-червого прапора. Це по-перше, а по-друге, збоку – меморіал загиблим у російсько-українській війні. Варто зазначити, що це не дуже хороша ідея замальовувати совкові пам’ятники кольорами прапора української визвольної війни. Колір пам’ятник може й зміг, але свого першочергового призначення та ідеологічного навантаження – ні.

Намальований на ньому чорно-червоний прапор не виключає його із списку радянських пам’ятників, які потрібно знести. Невідомо чим керувалися ті, хто таке робив, але пам’ятник як був радянським, так і залишився ним…
Ось така вона багатогранна Калущина…

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08