В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Миколу Бреславського

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Миколу Бреславського — старшого стрілеця 3-го відділення охорони 2-го взводу охорони 4-ої роти охорони 1-го батальйону охорони в/ч Т0910.

Микола Бреславський народився 9 жовтня 1973 року в селі Кропивнику Калуського району. Ріс веселим, кмітливим і допитливим хлопчиком, був другою дитиною у сім’ї і дуже любив старшу сестру Наталію. У 1982 році пішов до першого класу Кропивницької восьмирічної школи, де проявив здібності до математики та відвідував гурток шахів. Після закінчення школи у 1989 році вступив на навчання до Войнилівського сільського професійного технічного училища №34, де здобув спеціальність механізатора широкого профілю.

У 1992 році Микола був призваний на строкову службу до лав української армії, яку проходив на полігоні військової частини 42 299 у селі Нова Любомирка на Рівненщині. Після демобілізації повернувся додому і працював разом із батьками в шахті “Ново-Голинь”, а потім охоронцем у агентстві “Луком-Україна”. Саме там він познайомився зі своїм найкращим другом Богданом Тимківим, став хресним батьком його доньки Вікторії. Оскільки Микола так і не одружився, всю свою любов він віддавав своїм похресникам Миколі, Олегу та Вікторії, а також улюбленій племінниці Оксані. Він щиро радів їхнім успіхам і співпереживав невдачам.

Микола був відповідальним і вимогливим, як до себе, так і до інших. У 2008 році він отримав третю групу інвалідності, і через хворобу офіційно більше не працював. Та не зміг сидіти вдома склавши руки. Він самостійно опанував професію будівельника і почав займатися ремонтними роботами, перш за все в будинку, де проживав з батьками та сім’єю сестри. Односельці жартували, що Микола став “хлопчиком-помагаєм”, адже він завжди був веселий, товариський і працьовитий. Він міг дати мудру пораду або просто підбадьорити добрим словом кожного, хто потребував його підтримки.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 24 лютого 2022 року, Микола не зміг спокійно спостерігати за подіями і, згадавши свого покійного дідуся, який був воїном, вирішив приєднатися до боротьби з ворогом. Він звернувся до Калуського територіального центру комплектування та соціальної підтримки і вже 4 березня разом із найкращим другом Богданом та іншими добровольцями був відправлений до військової частини Т 09:10. Згодом його перевели на Рівненщину, де готували позиції для захисту від вторгнення ворога з боку Білорусі. Микола служив старшим стрільцем третього відділення охорони другого взводу охорони четвертого протиповітряного батальйону.

15 квітня 2023 року він весь день був у караулі на посту, а вночі 16 квітня помер від серцевого нападу в розташуванні військової частини на 49-му році життя. Миколу поховали на кладовищі в рідному селі Кропивнику. Друзі та односельчани приходять помолитися за його душу, згадати його добрим та щирим словом. Бо Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях, допоки про них пам’ятають.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08