В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Андрія Приставського

Андрій Приставський народився 8 січня 1971 року в місті Калуші. Навчався в ЗОШ №6. Уже зі шкільних років проявилися його лідерські якості та активна громадська позиція — він завжди допомагав слабшим, не вихвалявся знаннями. Класний керівник Лідія Ярославівна Поглинайко згадує Андрія як ініціативного, винахідливого, веселого учня, який був організатором багатьох справ у класі та школі.

Хоча був молодшою дитиною в родині, Андрій був дуже відповідальним і самостійним. Любив брати ініціативу у свої руки, багато читав — сестра Оксана зберегла всі його книги.

У 1989–1992 роках проходив строкову службу в Севастополі — у військово-морському флоті, матросом. Після демобілізації працював електриком, а згодом — майстром на магнієвому заводі. 24 травня 1994 року одружився з Наталею. Разом виховували сина Олександра.

У 1995 році Андрій вступив до Івано-Франківського технічного інституту нафти і газу за спеціальністю “інженер-енергетик”. Працював енергетиком на різних підприємствах, зокрема і на власному — у Києві. Також пробував себе у творчості: грав у театрі, працював на радіо. Виступав у закладах культури Івано-Франківська та Калуша. Перед повномасштабною війною був керівником на приватній фірмі в рідному місті.

На всіх посадах проявляв професіоналізм, був надзвичайно відповідальним і цілеспрямованим. У колективі був душею компанії, завжди першим приходив на допомогу. Це була людина великого серця і щирої душі — так його згадує товариш Михайло.

Племінниця Христина розповідає, що в дядька було багато планів на життя у мирній Україні. Але з перших днів повномасштабного вторгнення він без роздумів пішов у Збройні сили.

Під час служби проявив себе як сміливий і розумний воїн. Брався за складні завдання, завжди йшов уперед і вів за собою інших. Його посмішка не зникала навіть у найважчі хвилини. Він горів своєю справою, мріяв відремонтувати Урал, який став для нього домівкою і врятував не одну одиницю техніки з поля бою. Із побратимами працювали навіть у темряві, без світла, аби не привертати увагу ворога. Андрій часто згадував, як на цьому авто мріє повернутися з перемогою до Калуша.

Навіть на фронті відводив душу в пісні — співав патріотичних пісень, бо був романтиком. В останньому дописі у Facebook він написав: “Колись давно, напевно, в минулому житті чув байки, що війна робить душу пустою, а серце — кам’яним. Неправда. Емоції зашкалюють. Парадокс у тому, що риси характеру проявляються в десятки разів сильніше — як позитивні, так і негативні. І зразу помітно, хто є хто”.

Героїчно пройшовши шлях від Житомира, Харкова, Ізюма, Херсона, наш захисник дійшов до Донеччини. Там, 24 травня 2022 року, поблизу Слов’янська, під час виконання бойового завдання, загинув внаслідок ураження осколком ворожої ракети. Загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №523/2022 від 21 липня 2022 року солдата Андрія Приставського було нагороджено медаллю “За військову службу Україні”.