Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Богдана-Михайла Вінчерського — солдата, стрільця-помічника гранатометника окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Богдан-Михайло Вінчерський народився 15 березня 1981 року. Проживав у місті Болехів Калуського району Івано-Франківської області.
З початком повномасштабного вторгнення, незважаючи на хворобу, чоловік приєднався до лав Збройних Сил України та вірно і віддано виконував свій обов’язок. Бійцю довелося побувати у самісінькому пеклі — на східних рубежах фронту, де точилися запеклі бої.
Богдан-Михайло служив солдатом, стрільцем-помічником гранатометника 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини А1619, яка входить до складу окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Через загострення хвороби він був змушений повернутися для відновлення сил у пункт постійної дислокації військової частини — місто Гайсин Вінницької області.
Усі, хто знав Богдана, згадують його як веселого, доброзичливого, працьовитого чоловіка, який не боявся труднощів. Навіть на фронті він змушений був змагатися не лише з ворогом, а й із підступною недугою, яка, зрештою, перемогла.
На жаль, 24 травня 2024 року, під час проходження служби, його життя обірвалося. Важке захворювання, з яким він тривалий час боровся, виявилося сильнішим…
Тіло захисника привезли додому у Болехів. Живим коридором, зі схиленими головами та з молитвою зустрічали його парафіяни храму Успіння святої Анни, священники Болехівського деканату УГКЦ і ПЦУ, а також небайдужі мешканці громади, які вийшли на вулиці, якими востаннє проїжджав кортеж із тілом воїна.
До рідної домівки труну супроводжували рідні, друзі, побратими, представники влади, сусіди, однокласники — уся громада, яка прийшла віддати останню шану захиснику.
Священнослужителі відслужили поминальну панахиду на подвір’ї рідного дому та у храмі Успіння святої Анни. Після заупокійної служби зі словами співчуття до родини звернувся отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло, який, зокрема, сказав: “Хто, як не я. Коли, як не тепер” — з такими словами ідуть боронити рідну землю сотні вірних синів України. Взяв до рук зброю і щодня з побратимами наближав Перемогу й померлий Богдан-Михайло. Збережіть пам’ять про нашого захисника. Нехай його жертва не буде марною. Нехай його могила будить і надихає наступні покоління. Вічна пам’ять і вічна слава нашому захиснику!”
Отець Дмитро Павлик, настоятель храму Успіння святої Анни, попросив прощення за Богдана-Михайла перед його родиною від імені парафіяльної громади. Богдан мав би повернутися додому з довгоочікуваною Перемогою, обійняти рідних, створити сім’ю, народити і виховати дітей… Але не судилося. Зі сльозами на очах, під супровід духового оркестру, громада провела свого Героя в останню земну дорогу.
27 травня 2024 року Богдана-Михайла Вінчерського поховали на міському кладовищі Болехова на вулиці Довжанській. Похорон пройшов із усіма військовими почестями — під залпи почесної варти та Державний Гімн України. Від імені Президента України та Головнокомандувача Збройних Сил представник Долинського ТЦК та СП вручив матері воїна Державний Прапор України.
Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати. Кожен загиблий воїн — це болюча рана на душі кожного з нас. Ім’я Богдана-Михайла навіки буде взірцем мужності, патріотизму та назавжди увійде в історію краю.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
