Сьогодні, 30 травня відзначає 100-річчя жителька Калуша Марія Волочанська. Калушани старшого віку добре знають її як багаторічну завідувачку інфекційної лікарні. Проте, в її житті був і період вчителювання, і робота в підпіллі…
Пише Інформатор, покликаючись на Вікна.
Марія Волочанська — учасниця національно-визвольної боротьби 1940–1950 років, одна з ініціаторок відродження в Калуші Союзу українок, членкиня Товариства української мови, Конгресу українських націоналістів, Калуської станиці Братства вояків УПА.
Народилася в селі Сівка-Войнилівська у свідомій українській заможній селянській сім’ї Василя і Розалії Тимківих, які виховували своїх трьох дітей у релігійно-патріотичному дусі. Попри тяжку селянську працю, сім’я знаходила час на громадську роботу в селі. Мати Марії була активною учасницею місцевого драмгуртка, співала в місцевому хорі. А вдома родина читала твори Тараса Шевченка, історію України Михайла Грушевського.
Початкову освіту дівчина здобула в рідному селі, потім навчалася у Станіславі. Одним із її викладачів, коли вчилась вул. Липовій у приміщенні колишньої гімназії №1, був син Івана Франка — професор Тарас Франко.
Восьмий клас дівчина закінчила в Калуші. Їй запропонували вчителювати. А з приходом німців працювала в школі села Лука.
У 1943 році вступила в ОУН-Юнацтво. Працювала в підпіллі як зв’язкова на псевдо “Мавка”, яке вибрала собі сама, бо, каже, завжди захоплювалася творчістю Лесі Українки. У підпіллі займалася пропагандистською роботою.
“Ходила бойківськими селами. Одягнена була в бойківський стрій: широка спідниця, вишита сорочка, сердак, — розповідає ювілярка. — Я ще по тих селах бачила курні хати. Потім мене відправили на курси медсестер, які проводилися в селі Липа на Долинщині з метою підготовки кадрів для нашої боротьби”.
Після курсів дівчину направили в сотню “Бея” (Казимир Яворський (1921–1947), — авт.). Там вона перебувала до першого бою, після чого в селах Калущини надавала медичну допомогу пораненим бійцям УПА, яких переховували селяни у своїх домівках. Рятувала життя воїнів і в криївках Підгірок, Кропивника, Мостища.
Зв’язки з підпіллям “Мавка” втратила через хворобу на висипний тиф:
“В одному селі я зайшла до хати станичної, а там — усі лежать, одна станична на ногах. Після тих відвідин відразу захворіла. Лікувалася сама, бо ж лікаря не було: я читала польську книжку про медицину, тому вже знала все про цю хворобу, що валила з ніг як вояків, так і мирне населення. З температурою 40 градусів С пролежала три тижні. Так схудла, що в мої чоботи “англійки”, напевно, три свої ноги впхала б. Була дуже ослаблена”.
Виснажена хворобою дівчина не відмовляється від мрії вчитися далі, тому вступила в Станіславі в медичний інститут. На п’ятому курсі її відрахували, бо була активісткою. Передувало цьому кілька випадків, про один із яких Марія Волочанська пригадує:
“Коли заарештували професорського сина, знову скликали збори та почали допитувати його дівчину, про що та говорила з ним на побаченні. Я не витримала, встала й сказала, що це не в їхній компетенції”.
Після інституту Марію скерували працювати в Жаб’є — нинішню Верховину. Працювала там із чоловіком Мирославом Волочанським два роки, народили доньку, а тоді йому запропонували роботу в Калуші, куди молода лікарська сім’я й переїхала в 1953 році. Тут Мирослав завідував пологовим будинком.
Калушани запам’ятали подружжя Волочанських як фахових медиків. І Мирослава, і Марію поважали й цінували в місті й районі. Повдовіла п. Марія рано: Мирослав Волочанський відійшов у засвіти в 55 років. Та у відчай сильна духом жінка не впала. Як тільки розпочався рух за відновлення незалежности України, вона разом з Іриною Сохацькою і Любою Телькою (Липовською) ініціює відродження в Калуші Союз українок.
А ще пані Марія в часи національного піднесення як членкиня Товариства української мови, КУНу, місцевої станиці Братства вояків УПА досить активно взялася до роботи з утвердження української державности, сприяла національному й духовному відродженню, виступаючи перед калушанами й жителями сіл району. Їздила в Київ на перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого. Брала участь у пікетуванні комуністичної більшости у Верховній Раді, а також у ланцюзі злуки.
100-річний ювілей Марія Волочанська зустрічає у своїй рідній хаті разом із сином, біля якого й доживає віку. Має четверо онуків і троє правнуків. Правда, далеко від неї. Калушанка вірить у перемогу України, але з великими втратами. Це боляче для людини, яка віддала свої молоді літа боротьбі проти того ж ворога, що нищить і нині нашу рідну землю.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08