В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Івана Кочержата

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Івана Кочержата, з позивним “Омелянович” – старшого лейтенанта, командир механізованого взводу 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка.

Іван Кочержат народився 8 червня 1974 року в селі Джугастрова Одеської області. Згодом Іван переїхав у місто Долина, що на Івано-Франківщині, до дідуся Івана та бабусі Катерини, які його виховували. Саме їм він завдячував своєю національною свідомістю. З 1980 по 1991 рік навчався у Долинській середній школі №6. Був всебічно розвиненою, товариською дитиною, мав гарне почуття гумору, понад усе любив читати, захоплено вивчав всесвітню історію, географію, природничі науки. Це спонукало Івана вступити до Львівської академії ветеринарної медицини за спеціальністю “зооінженерія”.

Після навчання розпочав свою трудову діяльність у Долинській райдержадміністрації, а у 1997 році був призваний до лав армії, після чого повернувся на державну службу. З майбутньою дружиною Ольгою Іван познайомився на роботі. У 2000 році вони одружилися, у закоханих народилася двоє дітей – Марина та Ірина. Батько завжди піклувався та оберігав своїх донечок, прищеплював їм любов до читання та пізнання світу. Сім’я часто проводила час на природі, найкращим відпочинком був похід до лісу, на Погреби або на риболовлю. Це був щасливий шлюб. “Іван був чудовим чоловіком, — згадує дружина, — про такого можна було тільки мріяти. Він був люблячим і турботливим, ми без слів розуміли одне одного”.

Іван мав організаторські здібності, був відповідальним, добре ладнав з людьми. У 2007 році він очолив відділ з надзвичайних ситуацій та екобезпеки райдержадміністрації. Потім ще п’ять років працював на керівних посадах: спочатку першим заступником, а згодом – заступником голови районної державної адміністрації. Був залучений до реалізації численних проєктів з благоустрою, реконструкції та будівництва у районі. Колеги згадують: “З Іваном Омеляновичем можна було реалізовувати найскладніші завдання. Був людиною слова, надзвичайно ерудований, мав високий авторитет та неабияку довіру в жителів району”. У 2013 році здобув ступінь магістра державного управління. З 2016 року займався підприємницькою діяльністю у сфері будівництва.

У листопаді 2022 року він сказав дружині: “Відчуваю, що треба йти, бо молоді мають продовжувати рід”. У грудні добровольцем пішов на війну. Спочатку проходив курси перепідготовки як військовий офіцерського складу, а 15 березня 2023 року був направлений у зону бойових дій на Авдіївський напрямок Донецької області. Іван був командиром механізованого взводу. Завдяки своїй веселій вдачі, оптимізму та енергійності він міг підбадьорити своїх побратимів. Він з честю та гідністю боровся за рідну землю.

7 липня 2023 року внаслідок штурмових дій з боку противника поблизу населеного пункту Авдіївка Іван героїчно загинув. Своєю смертю він зберіг не одне життя. Поховали Героя на Долинському міському кладовищі.

Відповідно до указу Президента України №5/2024 від 8 січня 2024 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня — “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку”. 1 жовтня 2023 року посмертно нагороджений медаллю Івано-Франківської обласної ради “Лицар бойового чину”. Посмертно нагороджено відзнакою “За заслуги перед Долинською громадою”.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08