4 липня 2025 року минає річниця від дня загибелі мужнього воїна, калушанина Юрія Рішка. Мати Героя Галина Рішко поділилася спогадами про свого сина.
Інформатор публікує ці спогади мовою оригіналу.
Пам’яті мого сина, ЮРІЯ РІШКА
Обіймаю молитвами свою найдорожчу пам’ять, свою яснооку пам’ять, що вже рік зігріває мене з високих небес теплом спогадів, болем розпачу, гіркотою суму. Сину рідний, ангеле чистий, герою мужній, ти як справжній чоловік став на захист рідного дому в чорні часи війни, ти віддав своє життя в офіру служінню честі та обов’язку. Напевне, по-іншому бути не могло, бо головний закон твого життя був написаний на твоїй долі жертовним золотом правди та гідності.
27 лютого 1996 року Бог зіслав своє благословення на народження хлопчика, світ усміхнувся тоді ясним сонцем і білим снігом. Скільки ж мрій роїлося в серцях батьків, яким безмежним було щастя жити, любити, плекати сина.
Життя – як довга дорога, але часто ця дорога терниста й важка. Уже в 5 років маленький Юрчик залишився без батька, але ангели-охоронці дідусь Омелян Іванович та бабуся Ірина Федорівна, улюблені виховательки з “Журавлика” та безмежно добра мама робили все, аби маленьке серце не вколола тінь суму чи болю.
Юра зростав у світлі, щирості та тепла: неймовірна, улюблена школа № 3, цікавий світ пізнання нового, вірні друзі (Лесик Павлів, Богдан Шевчук, Дмитро Іваницький), захопливі походи в гори, перше кохання, усвідомлення суті життя, його принципів та законів. Розумів, що дорога до успіху – це праця над собою, це обов’язкове читання книжок (мав свою бібліотеку), по краплині всотував мудрість Стівена Кінга, Джорджа Орвела, Дена Брауна, Джорджа Мартіна.
Зовні веселий жартівник, оптиміст, що вправно грає на гітарі (навіть лівою рукою), а всередині вже дорослий хлопець. Так у його серці дуже рано зароджувалися серйозні запитання: що таке справжня свобода, яку ціну має слово, чому навколо так мало справедливості? І він поспішав жити, аби встигнути якомога більше: магістр Івано-Франківського університету Данила Галицького в галузі: містобудування, паралельно здобуває знання у сфері аграрної промисловості, працює за кордоном, пізнає світ, продовжує колекціонувати монети, купюри, марки ( з трепетом доповнює бабусин альбом), мірє, мріє, мріє…
“Колись я спроектую найкращий у світі будинок і житиму на найвищому поверсі… ближче до неба”, — ділився своїм сокровенним хлопець – життєлюб.
24 вересня 2019 року – строкова служба у Черкасах, у зенітно-артилерійському взводі. Це була справжня школа випробувань і муштри, але це був і потужний гарт. Стресостійкість, дисципліна, лідерство, чітке розуміння пріоритетів, грамоти, листи, подяки (“За особливий внесок у обороноздатність країни”, – усе це вже стало підґрунтям формування громадянської зрілості, свідомої позиції.
Життя набирало обертів, і, здавалося, крутилося неймовірно швидко: Юра влаштувався на роботу в Державний науково-дослідний інститут, далі безглузді проблеми 2020 року, коли світ накрила пандемія коронавірусу… та хто б міг подумати, що ті 10 днів, “подаровані” нам із сином через карантин, були чи не найщасливішими: ми були тільки удвох, Юрко готував щось смачне, грали в дитячі ігри, дивилися фільми і багато говорили, мріяли, сміялися… якби ж повернути час хоч на мить, якби …
24 лютого 2022 року – найчорніший, найдовший, день життя. Війна, холод страху. біль безпорадності, розгубленість, а мій Юрко по-дорослому і спокійно сказав: “Я іду!” 2 березня 2022 року мій Юрій, мій мужній син став на захист України: 71 окрема єгерська бригада десантно-штурмових військ, Ізюм, Ірпінь, Запоріжжя, Харків…
“Мамо, все буде добре”, – у цих словах було стільки любові…
Так безстрашний десантник Юрій Рішко був у душі трепетно щирим – на його бушлаті ніжилася улюблена кішка – талісман “Тушонка”, а домашня весловуха Соня сумувала за своїм господарем удома. В цій висоті справжніх почуттів українського героя, мого неймовірного сина, була його сила й глибина.
4 липня 2024. Цей літній спекотний день став чорною межею мого світу, світу, в якому найдорожчого мого сина вже ніколи не буде.
«Як жити далі? – кричить невпинно розпачливо моя душа. «Треба жити далі!» – шепоче мені з неба умиротворена синова душа.
Треба молитися, треба вірити, треба нести свій тяжкий хрест доти, поки воля Господня.
-
“Відзнака президента України “За оборону України!”
-
Орден “За мужність ІІІ ступеня”
-
Почесний громадянин Калуша.
Сину рядний, Герою мужній, лицарю жертовний, вклоняємося доземно подвигу твоєму, стоїмо на колінах, приймаючи твої найдорожчі відзнаки, принесені на щиті гідності і честі.
Сьогодні річниця твоєї Вічної пам’яті. Сьогодні за столом не зберуться рідні й друзі для веселощів, сьогодні прийдемо до тебе на розраду – розмову, бо ти вже відповів на всі запитання – сумнівні
“Лиш боротись – значить жить! Немає більшого обов’язку, ніж життя віддати за Батьківщину”
Додамо, що 8 травня 2025 року на фасаді Калуського ліцею №3, де навчався Юрій було відкрито меморіальну дошку, яка вшановує його пам’ять та подвиг.
Нагадаємо, що 27 липня 2024 року Юрієві Рішку було надано звання “Почесного громадянина Калуської міської територіальної громади”.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08