Сто років тому мешканці Вістової давали “харчові хабарі” і ризикували життям, щоб… дістатися до власних городів

Наприкінці весни-початку літа 1921 року у Калуському повіті вирувала повінь. Бурхливі води Лімниці знищили міст у Вістовій, який слугував чи не єдиним шляхом добирання селян до своїх городів. Хтось робив спроби самотужки подолати річку возом, але залишався без транспорту. Тоді переправою слугував залізний міст, де стояла військова сторожа, а щоб її пройти селяни були змушені… відкуповуватися яйцями, черешнями та іншими харчами, бо їх могли не пустити.  Панам з міста мосту не треба, казали селяни. Водночас, чиновники у Калуші не спішили відбудовувати зруйнований міст у Вістовій. Чому так сталося? 

Розповідає Інформатор.

Приголомшливі подробиці стихійного лиха і реакцію на неї з боку тодішніх селян і керівництва міста знаходимо у газеті “Український” вісник” за 20 серпня 1921 року. З нього відомо, що ситуація із зруйнованим залізничним мостом у Вістовій тривала вже 2 місяці.

Витяг з газети “Український вісник” за 20 серпня 1921 року.

Найбільше наслідки негоди відчули жителі села, чия земля розташовано по той бік річки.

Далі подаємо оригінальний текст:

“Комунікація між Калушем та Станіславовом перервана. Такий стан треває вже два місяці і нема виглядів, щоби скоро привернено коловий рух, на тім шляху. З причини нагальнах дощів, вилляла Лімниця і зірвала провізоричний міст в Вістовій калуського повіту, побудований в місце спаленого підчас світової війни давного мосту. Діймаючо відчувають брак моста громадяни Вістови, бо майже усі поля (поріччина—найкращі ґрунти на збіжа) положені по другім боці, а нема мови, щоби можна у брід переїхати, бо всюди вода рвуча і глубока”.

Знаходилися ті, хто спробував приборкати примхливу Лімницю, але природа була сильнішою і люди просто залишалися без возів. Був міст залізний, але там були військова охорона, яка самостійно вирішувала кого пропускати, а кого ні. Аби якось добратися до своїх городів, селяни давали своєрідний “харчовий хабар”. Хто що мав: яйця, фрукти…

“Відважнійшим, які пробували переїздити порозривала вода вози. А хто хоче іти до поля на роботу, мусить переходити, через залізний місти на якім стоїть військова сторожа і не усіх хотять перепустити через него, а лучаються случаї, що як хто іде на торг до Калуша, мусить оплачуватися воякам черешнями, яйцями і прочими снідами”.

Цінність статті полягає у тому, що окрім реакції селян на ситуації, було висвітлено й позицію тодішньої повітової влади у Калуші. З рядків бачимо, що калуським чиновникам не було справи до того моста. Це при тому, що природній матеріал, який був у Вістовій дозволяв збудувати 10 таких мостів.

Селяни бідкалися, що “панам з міста мосту не треба, як кажуть селяни, та й тому не спішуться”. Як видно, що навіть поїздки до Львова не дали жодного результату:

“Мимо енергічних заходів у властий ніяк не можна дочекатися поставлення хотяй би провізоричного моста. А треба знати, що заряд лісів є таки у Вістові, як також тартак є біля ріки і матеріялу є досить і на 10 мостів. Як би троха доброї волі, то до тижня міг би стояти міст. Та панам з міста мосту не треба, як кажуть селяни, тай тому не спішуться.

Тому два тижні була комісія і „пан радца від мосту” казав, що поїде до Львова, тай постарається о гроші на міст. Селяни в очікуванню на “пана радцу” рішилися власним коштом по ставити міст, але під услівем, що через рік будуть побирати за це мито. Власти не годяться. Хотять мабуть віддати будову мосту а з тим і збирання мита місцевому міліонерови жидови Гольдерови. Положення селян розпучливе з огляду на початок жнив. Компетентні чиновники повинні негайно приступити до будови мосту.”

Читайте також — Сміття на Лімниці: де вже поставили контейнери і чи можна там купатись

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08