В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Степана Худяка

Степан Худяк народився 29 березня 1983 року в селі Топільське Рожнятівської селищної громади, що на Калущині. Ріс активним, рішучим та надзвичайно добрим хлопчиком. Навчався у Рівнянській загальноосвітній школі. За словами вчителів та однокласників, був сумлінним, дружелюбним і спокійним учнем.

Тато Степана рано помер, у сім’ї залишилося четверо дітей, тому з юних років він став надійною опорою для мами — дбав про рідних, був вірним другом і добрим порадником. Після дев’ятого класу був змушений працювати — їздив на сезонні роботи до Вінниці, Києва, а згодом і до Польщі. Саме там познайомився з Надією — чудовою дівчиною, яка у 2007 році стала його дружиною. Подружжя виховувало трьох дітей: синів Сергія й Святослава та донечку Марічку.

Степан всю свою любов присвячував родині. Останні сім років працював на деревообробному підприємстві у Рожнятові верстатником. Власниця виробництва Любов Костурович згадує, що Степан був дуже працьовитим і відповідальним. Захоплювався ландшафтним дизайном — біля хати та на території підприємства висаджував квіти й туї. Увесь вільний час проводив із сім’єю та обожнював своїх дітей.

У перші дні повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Степан був призваний на військову службу. “А як не я, то хто?” — сказав він і пішов захищати рідну країну. Кілька днів проходив навчання в Коломиї у складі 10-ї бригади, після чого з побратимами вирушив обороняти Київ. Служив водієм гранатометного відділення взводу вогневої підтримки другої гірсько-штурмової роти військової частини А3715.

Поблизу Макарова зв’язок із воїном зник — там точилися активні бойові дії. Упродовж тижня дружина не знаходила собі місця. Коли Степан нарешті зателефонував, радості не було меж.

Згодом він воював у Лимані на Донеччині, Сєвєродонецьку на Луганщині, а потім потрапив до Бахмута. Побратими згадують його як спокійного, зосередженого в роботі, відповідального і готового завжди прикрити спину товаришам.

Останній дзвінок до дружини був 21 липня 2022 року. Тоді він сказав: “Щоб не сталося — будь до всього готова. Я й так дякую Богові, що дожив до сьогодні”. Перед загибеллю він подзвонив мамі (дружина на той час була на заробітках) і попросив: “Скажіть Наді, що все добре. Але то, певно, вже мій останній бій”.

Степан Худяк загинув 22 липня 2022 року поблизу населеного пункту Іванодар’ївка Бахмутського району Донецької області, потрапивши під артилерійський обстріл. Захисник отримав поранення, несумісні з життям.

Свій останній спочинок воїн знайшов 28 липня на кладовищі у рідному селі Топільське.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений відзнакою міського голови Івано-Франківська “За честь і звитягу”, нагрудним знаком Міністерства оборони України “За зразкову службу” медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).