Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Кузіва Володимира, з позивним “Генерал”, старшого сержанта 50 полку імені полковника Семена Височана Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Кузів Володимир народився 17 жовтня 1971 року в селі Станькова Калуського району в багатодітній родині. Він був найменшою дитиною, улюбленцем усіх. Ріс веселим та енергійним хлопчиком.
Дитинство і юність його були важкими: у 4 роки він залишився без батька, а з 19 років — круглий сирота. Сестра Оля пригадує: “Володя виріс біля мене, був енергійним, життєрадісним, слухняним. Людина-душа. Для мене він був як син. Ніколи не образив, жодного поганого слова не сказав, ні на що не скаржився. Завжди повторював: «Усе буде добре».”
У 1979 році пішов у перший клас Станьківської восьмирічної школи. Загальну середню освіту здобув у Верхнянській школі. Захоплювався футболом, грав за рідне село у місцевій команді, за що неодноразово отримував грамоти та кубки. Навчання продовжив у Калуському вищому професійно-технічному училищі №6, де здобув фах слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, електромеханіка.
11 грудня 1989 року його призвали на строкову службу, яку спершу проходив у місті Шепетівка. Згодом перевели у Кузань. Після розпаду Радянського Союзу Володимира відправили до Львова, де він служив зв’язківцем.
Після звільнення в запас їздив на сезонні роботи. Власної сім’ї не створив, тому всю любов віддавав племінникам.
Племінниця Галя пригадує: “Я завжди називала його Вовчик. Для мене він був як тато чи старший брат, а я для нього — донечкою від малечку. Він жив із нами і виховував нас. Був доброю, привітною, щирою і турботливою людиною. А ще завжди усміхненим. Володя був улюбленцем кожної компанії, легко та невимушено спілкувався з людьми, тому його всі любили. Допомагав усім, хто потребував, був готовий віддати останню сорочку. Ніколи не скаржився, навіть коли йому було погано.”
Коли розпочалася повномасштабна війна, Володимир не чекав повістки. 3 березня 2022 року він став на захист Батьківщини у складі другого стрілецького батальйону військової частини 1241.
Гідно та самовіддано служив командиром другого відділення другого взводу оперативного призначення роти оперативного призначення, а також оператором безпілотних літальних апаратів.
За словами побратимів, Володимир був надійним товаришем, мужнім і хоробрим бійцем, щирою та справедливою людиною. Користувався авторитетом серед колег і підлеглих, підтримував високий моральний дух у відділенні, вникав у турботи оточення. Був чесним і вимогливим як до себе, так і до солдатів, які йому довіряли як командиру. Усією душею любив Україну.
За старанність та розумну ініціативу був нагороджений грамотою командира роти оперативного призначення стрілецького батальйону 50-го полку Василя Панкратова. У ній зазначалося: “Ви є живим прикладом справжньої мужності та служіння народу України. Бажаємо нестримної впевненості, твердості духу та завзяття у всьому.”
Володимир Кузів — відважний, сміливий, звитяжний, нескорений і відданий син свого народу — протистояв ворогові на полі бою до останнього.
16 серпня 2024 року він загинув унаслідок скиду ворожого БПЛА в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області. Йому було 52 роки. Свою останню земну дорогу Захисник знайшов 23 серпня 2024 року на кладовищі рідного села Станькова.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
