Ігор Маслов: “Межа між свободою слова та відповідальністю в медіа ніколи не була такою тонкою”

Медіа в умовах війни: як знайти баланс між свободою слова і дозою (само)цензури, що пов’язана з безпекою, як журналісти заробляють довіру читача, а редакції — гроші. І як це все не втратити. Чим займається Нацрада загалом і на Прикарпатті зокрема та які ризики для інформаційного простору несе штучний інтелект?

Про все це і більше — у розмові Інформатора з представником Національної ради в Івано-Франківській області Ігорем Масловим.

— Ігоре Вадимовичу, якщо говорити про якість, то якими критеріями Ви самі міряєте якісне регіональне медіа? Наскільки незалежним воно має бути і вільним у поглядах? Яке місце у цій картині має мати такий критерій як довіра аудиторії?

—Для мене найважливішим в роботі медіа є виконання норм Закону України “Про медіа” та інших законів, що регулюють роботу медіа. Я дивлюсь/слухаю/читаю усі медіа Івано-Франківської області. Це дає можливість повноцінно сформувати інформаційну картину області та бути в курсі всього що у нас відбувається.

Звичайно, що у вільній країні мають бути вільні медіа, без цензури, з високим рівнем медіаграмотності, самоцензури та співрегулювання. Без довіри немає якісного медіа. Перефразую: без довіри взагалі немає медіа. Це найголовніше. Якісне медіа — це не про гучність, а про довіру аудиторії.

— Що б ви хотіли, щоб медіа робили інакше — не з точки зору закону, а з точки зору впливу на громаду?

— Я би хотів, щоб медіа не порушували українське законодавство. Що Ви вкладаєте у термін “вплив на громаду”? Авторитет? Якщо так, то медіа, яке працює чесно, відкрито, відповідально, за принципами кодексу етики журналіста, буде авторитетним і впливовим серед громадян. Не треба недооцінювати слухачів і глядачів — вони все відчувають і розуміють. Треба бути чесними та рівними з ними.

— Які медіа нашої області, на Вашу думку, сьогодні справді показують приклад (з точки зору, насамперед, змісту, відчуття відповідальності перед аудиторією)? Наскільки новим медіа важче знайти своє місце у цьому доволі конкурентному полі й водночас заслужити довіру читача?

— Ніколи не ділив медіа на гарних та поганих, на кращих та гірших. Переважна більшість наших медіа мають поважний вік — більше 20-ти років. Вони заробили авторитет серед глядачів/слухачів/читачів за цей час і зберігають його. Прикарпатські медіа не допускають грубих порушень законодавства і це є наш спільний результат.

Треба багато років важкої роботи для напрацювання авторитету, а втратити його можна дуже швидко.

Конкуренція в різних видах медіа завжди була високою на Прикарпатті і ця тенденція зберігається. В нашій області, станом на 20 жовтня, здійснюють діяльність 31 аудіальне медіа, 19 аудіовізуальних медіа, 100 друкованих медіа, 29 онлайн-медіа та 9 провайдерів аудіовізуальних медіа. Радіо звучить в області на 60-ти ФМ-частотах. Як бачите, ринок (для території області та кількості населення) — дуже насичений, конкуренція висока. Для нових медіа легко зайти на таке медійне поле, але важко працювати. Це не означає, що вони не мають шансів. Є приклади, коли нові медіа “відвойовували” території у медійників-“ветеранів”. Все залежить від професіоналізму в роботі.

— Про кількість медіа в області: якась частина після лютого 2022 року фактично припинила своє існування. Це стосується значною мірою газет, телебачення, наприклад, калуського (не знаю, чи сайтів якихось). А чи багато ризикнули розпочати свою діяльність за таких умов? Інформатор (три редакції на Прикарпатті) — якраз серед цих, до речі.

— Це питання, за відповідь на яке багато хто чіпляється і потім мене критикують. Чомусь окремим громадянам дуже хочеться, щоб саме через війну у нас закрилось багато медіа. А ситуація наступна: відповідно до опублікованих результатів дослідження Інституту Масової Інформації (ІМІ), в Івано-Франківській та Львівській областях цей показник (закриття місцевих медіа через війну) дорівнює нулю. Насправді, це так і є. Якщо медіа зупиняє або призупиняє свою роботу, то з відповідним формулюванням воно звертається до Національної ради письмово.

У нас були офіційні призупинення мовлення медіа, які зареєстровані в Києві. Але вони відновили вже свою діяльність.

Ще раз підкреслю – серед місцевих медіа такого не було. Крапка.

Тепер ситуація з Комунальним підприємством “Калуське міське телебачення”. Рішення Калуської міської ради про ліквідацію цього КП не пов’язане з війною. Телебачення буквально рік-півтора, як почало працювати відповідно до ліцензії на багатоканальне мовлення. Гроші за ліцензію були сплачені на 7 років наперед. Крім того, телебачення мало затверджений бюджет на 2023 рік. І гроші були виділені, і всі необхідні сплати за трансляцію сигналу відбувались…

Але за день до вступу в силу Закону “Про медіа” депутатський корпус (між іншим, з третьої спроби, бо перші були ще у 2022 році й на початку 2023-го) без обговорення та зауважень підтримав рішення про ліквідацію комунального підприємства. Десь за чотири місяці до цієї події була звільнена директорка комунального підприємства. А після рішення про ліквідацію “КМТ” протягом декількох місяців бюджет телебачення був на тендерах розподілений між медіа, серед яких більшість — не з Калуша. Ось реальна ситуація. Без коментарів. Тільки факти.

Щодо того, чи багато медіа ризикнули і розпочали свою діяльності після 24 лютого 2022 року, — так, багато. І серед радіостанцій, і серед онлайн-медіа тощо. Медійний простір Прикарпаття активно розвивається.

— Щодо роздержавлення медіа: війна поставила цей процес на паузу, але він все одно має відбутися. Чи є на рівні області приклади успішного роздержавлення, коли редакція пережила цей процес і вижила, стала незалежною не лише юридично, але і фінансово та політично?

— В Івано-Франківській області здійснюють діяльність 5 комунальних медіа: два в обласному центрі і по одному в Калуші (йдеться про ТРО “Незалежність” Калуської районної ради, — ред.), Надвірній та Верховині. Відповідно до Перехідних положень Закону “Про медіа”, рішення про їх перетворення в місцеві публічні аудіовізуальні медіа мають бути прийняті засновниками цих медіа (органами місцевого самоврядування) максимально протягом 6-ти місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану. В Україні вже є приклади цього перетворення. В нашій області жодне комунальне медіа не розпочало цей процес.

Я особисто неодноразово зустрічався із засновниками (і керівниками) усіх 5-ти комунальних медіа області і пояснював норми законодавства в цьому напрямку і можливі варіанти діяльності в майбутньому комунальних медіа. Всі розуміють необхідність, всі погоджуються, але… чекають на завершення воєнного стану і тоді будуть приймати рішення. Можу тільки сказати, не називаючи конкретні назви телерадіоорганізацій, що, станом на зараз, ситуація така: засновники не всіх комунальних медіа хочуть, щоб цей процес відбувся.

Час ще є. Будемо бачити, яким буде результат. Найголовніше — всі учасники цього процесу (а це і засновники, і керівники комунальних медіа) ознайомлені з нормами Розділу ІІІ Закону “Про медіа”, який присвячений місцевим публічним аудіовізуальним медіа.

— Водночас місцеві органи влади вже певний час активно створюють “офіційні сторінки” у соцмережах, використовуючи, насамперед, фейсбук і телеграм. Фактично — нові “комунальні” медіа, які значною мірою намагаються конкурувати з незалежними медіаресурсами. Як регулятор оцінює таку “підміну”?

— Окремі органи місцевого самоврядування мають комунальні медіа, через ефіри яких, в тому числі, розповідають мешканцям області про свою роботу. Ті, хто не мають комунальних медіа, підписують угоди про висвітлення своєї діяльності в різних медіа: на радіо, на телебаченні, в друкованій пресі або на сторінках онлайн-медіа.

Щодо саме “активного створення сторінок в телеграмі або фейсбуці”: не все, що хтось називає або вважає медіа, є ним насправді.  Знову повертаємось до Закону “Про медіа”, а саме до статті 1. Там чітко вказано, що таке медіа. Все інше — за межами цього визначення.

Жодної, як Ви говорите, підміни тут немає і не може бути. Адже такі сторінки — не є медіа і жодним чином вони не можуть конкурувати з медіа у прямому змісті цього слова. І, взагалі, підміняти журналістику пресрелізами – небезпечна тенденція.

— Матеріали у медіа, оплачені коштом місцевого бюджету, потрібно маркувати? Відомо, що Закон про рекламу пропонують доповнити відповідною статтею, яка мала би передбачити таке маркування. Яке Ваше ставлення?

— Чесно, не чув про такі пропозиції. Але повністю це підтримую. Насправді для маркування таких матеріалів не обов’язково потрібні зміни до рекламного законодавства. Редакція будь-якого медіа може це робити і без такої норми, адже глядач має знати, що конкретна програма або матеріал виготовлений за конкретні кошти. Це чесно, це відкрито і по-європейськи. Між іншим, багато хто вже давно і постійно це робить. Споживач медіа має чітко відрізняти редакційний матеріал від такого, за який сплачено кошти. Я вважаю, що це, в тому числі, на свідомості і професійності журналістів. Між іншим, а чи є у Вас такі матеріали і чи Ви їх маркуєте?

— Ми не маємо жодного договору із жодною громадою. Висвітлення діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування на замовлення — це поза нашою редакційною політикою. Особисто я вважаю, що витрачати кошти всієї громади за згадки у платних публікаціях чи участь у програмах є недоцільним, а у часі війни — особливо. Водночас, так, ми маємо на сайті рекламні публікації. Адже реклама є одним із джерел заробітку Інформатора. Але цей контент у нас має окремий розділ на сайті і належне маркування: ми чесні як з читачами, так і з рекламодавцями (й Нацрадою в тому числі). 

Але повернімося до нашої розмови. Якщо говорити про час війни, межа між захистом інформаційного простору і цензурою стала тоншою. Хто, на вашу думку, має право визначати, де вона проходить? Самоцензура у такому випадку це прояв відповідальності чи втрати свободи?

— Стаття 4 Закону України “Про медіа” прямо говорить: цензура заборонена. Захист інформаційного простору країни під час війни — це надзвичайно важлива задача. Про це медіа повинні постійно пам’ятати. І тут на передній план виходить питання самоцензури та робота органів спільного регулювання. Простими заборонами важко щось вирішити, особливо з такою сферою, як медіа. Межа між свободою слова та відповідальністю в медіа ніколи не була такою тонкою. Саморегуляція та самоцензура мають бути основною ідеологією. І, звичайно, патріотизм.

— Що ви вважаєте найбільшим викликом для Нацради сьогодні (в умовах не лише війни, а й інформаційного шуму, який дезорієнтує, перевантажує сприйняття та послаблює як окремих людей, так і цілі інституції)?

— Найперше, що я хочу сказати: діяльність Національної ради відбувається відповідно до затвердженої Стратегії. Дуже важливо зробити все можливе для відсутності мови ворожнечі та недопущення поширення дискримінаційних матеріалів у медіа. Важливим є питання запровадження інклюзії в усіх типах медіа (в цьому напрямку Національна рада на рівні всієї країни і в розрізі областей активно працює).

Ще одне важливе питання (особливо в сучасних умовах) — підвищення медіаграмотності як медійників, так і споживачів інформації.

У всіх вищевказаних напрямках медіарегулятор проводить активну щоденну діяльність.

— А чи несе якісь виклики регулятору ШІ-контент і “синтетичні” новини?

— Штучний інтелект — це не майбутнє, і навіть не сьогодення. Ми почали активно про це говорити буквально протягом останнього року. А штучний інтелект активно розвивається і використовується у світі протягом довшого часу. Ми не можемо робити вигляд, що це нас не стосується, що ми можемо без цього жити і працювати. В найближчому майбутньому медійник, який вміє використовувати ШІ в роботі, буде більш цінним та затребуваним, аніж медійник без цих знань та вмінь.

Чи штучний інтелект — це зло (як іноді говорять)? На таке запитання я завжди відповідаю наступним чином: чи ніж — це зло? В руках злодія або вбивці — безперечно так. А коли людина використовує його для нарізання продуктів — це на користь. Те саме і зі штучним інтелектом.

Щодо більш конкретної відповіді на Ваше запитання, то обов’язково мають бути розроблені правила використання штучного інтелекту у будь-якій сфері, в тому числі і в медіа. Чи замінить з часом штучний інтелект журналіста? Думаю (впевнений), що повністю — ні. Але з кожним роком його використання в медіа все більше і більше. На одному із супутникових українських телеканалів теленовини виробляє штучний інтелект. І якщо Ви в запитанні не назвали цей телеканал, значить якість роботи висока і Ви не можете відрізнити роботу ШІ від роботи журналіста в редакції.

— Я просто взагалі не дивлюсь новини на телеканалах і насправді гадки не маю, про який канал Ви говорите.

— Завершу відповідь висновком наприкінці: штучний інтелект не замінить журналіста, який розуміє відповідальність слова.

— Якби у Вас була свобода змінити одну норму Закону “Про медіа”, яку б ви прибрали або переписали?

— Закон України “Про медіа” не є чимось постійним і незмінним протягом часу його існування (попереднє медійне законодавство практично не змінювалось з кінця 90-х років минулого століття, хіба що додались норми використання мови пісень та мови ведення програм на радіо та телебаченні). Після декількох років його (Закону “Про медіа”) роботи очевидним стає необхідність внесення змін в окремі статті. Це нормально, це правильно, так має бути. Найближчим часом очікуємо у Верховній Раді друге читання змін та їх впровадження.

Щоби я змінив? Найперше, що вже очевидно після початку дії законодавства, то це норма про надсилання до Національної ради кожного випуску друкованого медіа в електронному вигляді. Моя думка: таке має бути у випадку необхідності проведення моніторингу, якщо є скарга (або звернення) про порушення законодавства і для з’ясування необхідно мати примірник друкованого медіа (саме “живий” примірник, а не електронний варіант). Знаю, що такі зміни в Законі плануються.

— Дякую за розмову.

Розмовляла Тетяна Кіндюх

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08