Дідовий “ФЕД” або осінній Калуш крізь призму плівки | ФОТОРЕПОРТАЖ

Кажуть, випадковості — не випадкові. У два роки я вперше взяв у руки дідовий плівковий фотоапарат “ФЕД” — важкий, металевий, із запахом минулого. Тоді я просто грався, не розуміючи, що колись світ крізь об’єктив стане частиною мого життя. І сьогодні ви побачите осінній Калуш крізь “плівку” — очима Інформатора

Відтоді минуло понад двадцять років, але фотоапарат я з рук не випускаю. Одного дня, згадавши про дідовий ФЕД, вирішив потрохи колекціонувати саме плівкові фотоапарати. Та з часом їх назбиралося чимало — близько двадцяти. Всі вони різнонаціональні: німецькі, американські, радянські, чеські, японські тощо.

Та все починалося саме з ФЕД-3 — із нього почалася і моя любов до фотографії, і власне колекція.

Калуш по-своєму, по-особливому красивий восени. Хтось скаже, що він сірий як ніколи, але навіть серед сірої буденності можна знайти промінь тепла. Лише потрібно пошукати.

Недаремно один із класиків світового кіно – українець Олександр Довженко казав: “Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому”.

Світосприйняття залежить від самої людини, так і залежить від фотографа, який кінцевий кадр побачить глядач.

Можливо, це про дитинство й ностальгію. Але це також про вміння бачити зорі в калюжах і глибше там, де інші не помічають.

Світло можна знайти навіть у темряві. Це працює й у фотографії. Світло створює композицію

Зараз клацнув і завантажив світлину в інтернет. Плівка ж давала душевність. Плівку у бочечку і на проявлення, а згодом нетерпляче очікування на надруковані світлини. Пізніше їх розглядання.

Згодом це переросло в щось більше: фотосесії, репортажі, весілля — і десятки фраз від “я не фотогігієнічний/на” до “вау, ще такою/им гарним себе не бачив/ла”.

Це знову про можливість впливу на світосприйняття – додати трохи кольору у буденне бачення того, кого фотографують.

Зараз, будучи журналістом, фотоапарат – завжди поруч. У цій ніші світлина набуває зовсім іншого сенсу — адже потрібно передати момент, правду й емоцію водночас.

Сьогодні знайшов час просто прогулятися й пофотографувати — побути в моменті й поглянути на Калуш по-своєму, таким, яким його відчуваю я.

Фотографія — це про емоцію та історію, яку творять саме люди. А емоція буває різною — радісною зі сльозами, сумною чи навіть трагічною.

Сьогодні поностальгував і спробував передати Калуш “плівкою”. Звісно, не власне плівкою, а її емуляцією, яка, можливо, хоч на мить поверне нас у той час — без інтернету й гаджетів, але з дротовими телефонами та пізніми прогулянками…

У журналістиці зображення не просто ілюструє — воно фіксує момент, який уже не повториться, який важливо показати світу.

Зізнаюся, що насправді це не плівка, а емуляція плівки, бо світлини зроблені на сучасну дзеркалку. Це можливо дань плівковим фотоапаратам, які не просто фіксували момент, а закарбовували історію, яка не повториться – зі своїм шармом, зернистісю і моментами меланхолічно-холеричною ностальгією (залежить, яку емоцію автор вкладав тоді у той кадр).

А який для вас Калуш восени?

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08