Салон “Співчуття” — лідер на ринку ритуальних послуг регіону. Чому в найважчу хвилину люди йдуть саме сюди?

Зіткнувшись зі смертю, людині найменше хочеться думати про організаційні моменти з усіма деталями. У такій ситуації важливо знайти тих, хто забере на себе увесь цей тягар і допоможе пройти непростий шлях без зайвої метушні. У Калуші таку місію бере на себе ритуальний салон “Співчуття”. Це місце, де цінують людяність та вміють делікатно і відповідально оточити клієнта необхідним сервісом та підтримати.

Про цілодобову роботу й особистий досвід, галицьку традиційність та “італійську” візію у поховальних ритуалах, про людяність, щирість і вміння співчувати як невід’ємну складову бізнесу, табу в темах, забобони й іншу специфіку — в розмові Інформатора з власником салону “Співчуття” Костянтином Тацієм.

— Костянтине, ритуальні послуги — одна з найбільш закритих і делікатних сфер. Можна сказати, що і найскладніших, адже це не просто цілодобова робота. Люди приходять до Вас у найважчі для них хвилини і потребують, очевидно, не лише самої послуги з організації похорону, але і відповідного, дуже делікатного ставлення. Розкажіть, чому саме цю сферу обрали?

— Як підприємець я починав насправді зі сфери фастфуду (заклад “ТАКО” кілька років тому був у Калуші доволі популярним, — авт.). На той час, повернувшись з-за кордону в Україну, у своє рідне місто Калуш, я побачив, що ця сфера у нас розвинена дуже слабо. Ти приходиш поїсти, а там — не лише брудно й не прибрано, а і, на жаль, не смачно.

“Якщо цього немає, то потрібно зробити”, вирішив я і почав розвивати власну мережу. Це був чудовий етап і досвід.

Але у певний період зі мною сталася неприємна ситуація — отримав серйозну травму ноги. Була операція, а потім ще і тривалий період реабілітації, коли я перебував у кріслі колісному… В цей час у нашій родині стається біда: помирає дідусь. Ми стикаємося зі смертю і — “сервісом”, який важко назвати людяним. Всім абсолютно все одно і всі відносяться до цього, як до буденності. Люди хотіли на цьому (смерті, — авт.) лише заробити і все.

Моє “якщо немає, то треба зробити” спрацювало і тут. Але саме становлення не було легким. Певний період я ще був у кріслі колісному, потім — на милицях… Потребував фізичної допомоги.

Ми починали шукати приміщення, вели переговори. Як і будь-який бізнес, це все дуже важко і довго налаштовувалося, але, тим не менше, ви зараз знаходитеся у ритуальному салоні “Співчуття”. І це місце, яке відповідає моєму власному запиту та запиту клієнтів.

— Що було найскладніше на початку становлення бізнесу і як ви це вирішували?

— Найважче, мабуть, боротьба за місце на ринку. Але ми одразу поставили собі високу планку і зовсім інший підхід, аніж бачили у конкурентів. Якщо людині це потрібно, то ми готові вислухати її історію, прийняти частинку болю, з яким вона прийшла, а тоді зробити максимально все, щоб їй допомогти. Це важливо, бо коли людина вперше стикається зі смертю, вона не завжди знає, куди іти і що за чим робити. Як наслідок — марнує багато часу, зусиль і грошей.

Ми працюємо так, щоб максимально оптимізувати людині всі ці процеси і витрати. Фактично всі організаційні клопоти можна перекласти на нас, а також ми розповімо, де які документи потрібно оформити, щоб все було потім гаразд. Сервіс “похорон під ключ” — це про нас. Можна подзвонити у будь-який час дня чи ночі, бо ми завжди на зв’язку. Ми, мабуть, єдиний ритуальний салон у місті і навіть у області, який надає такий спектр послуг та сервіс.

— Коли бізнес ставить у пріоритет допомогу людині, а не власний заробіток, то чи легко знайти працівників, зібрати команду, яка буде відповідати цим критеріям? В умовах війни взагалі всі скаржаться на дефіцит кваліфікованих кадрів. Як у вас?

— Справді, жити і вести бізнес стало значно складніше. Нам потрібні люди тактовні, відповідальні та чесні. При цьому зрозуміло, що не всім підійде така робота, бо вона непроста. Але з командою мені пощастило. Це надійні люди, з якими ми розвиваємося і зростаємо разом.

А загалом ніша ця дуже змінилася. Коли я пригадую похорони сі свого дитинства, коли (умовно) у сусіда замовляли труну, бо він був столяром і міг збити її з чотирьох дощок, а потім цей виріб привозили на подвір’я. Хтось замовляв навіть на рік-два уперед…

Зараз усе по-іншому. Люди все більше хочуть відповідного рівня навіть у горі, адже ці прощальні церемонії — це останнє, що ми будемо пам’ятати про людину, це має бути достойно.

А щодо війни, то врахуйте, що багато людей виїхало з України за цей час і якась кількість десь там у світі й помирає. Якщо їхня остання воля — повернутися на батьківщину і бути похованими тут, то ми також цим займаємося.

Маємо багато партнерів, тому можемо допомогти транспортувати тіло майже з будь-якої точки світу. З близького зарубіжжя це займе буквально два дні. А щодо вартості такої послуги, то скажу так: дехто на цих випадках нахабно наживається. Це видно тоді, коли люди у своїй біді змушені оголошувати якісь збори, щоб допомогти повернути тіло додому. І ти розумієш, що ці люди просто звернулися не туди, куди потрібно. Не говорю зараз саме про Калуш — ми говоримо, загалом, за всю Україну. Так не можна робити. І з нами все відбувається справді по-іншому.

— У нашому регіоні з похороном пов’язано дуже багато традицій. А чи є запит на кремацію? Як ви самі ставитеся до цього?

— Дійсно, похорони у нашому регіоні кардинально відрізняються від церемоній, наприклад, у Києві чи Вінниці. І вони реально такі жалісні. А у Києві, до прикладу, є крематорій. У людини сталася біда — приїжджає компанія, каже, коли відбудеться кремація і все. Може бути за участю мінімальної кількості рідних…

Але загалом я позитивно ставлюся до спалення тіла після смерті. У першу чергу, це екологічно. Крім того, є вірування, що завдяки кремації тіла душа одразу потрапляє в рай. Думаю, що на заході України кремація ще не дуже популярна лише через те, що в нас немає крематорію, а транспортування тіла на далеку відстань вимагає немалих коштів.

— Коли ми говоримо про традиційність, то напрошується питання і про ритуали та забобони. Стикаєтеся з ними у роботі?

— Звісно. Вони скрізь: від закривання дзеркал —до збирання певних зав’язок… Це взагалі окрема історія. Тема забобонів є завжди.

Але і церква це певною мірою підкріплює: то не можна так, то не можна інакше. В сучасному світі потрібно відходити від цього і триматися за хороші традиції.

От стосовно поховання на третій день — села цього ще притримуються. А в містах вже менше.

— Яким ви бачите свій бізнес і загалом нішу ритуальних послуг, наприклад, через 5-10 років?

— Непросте питання, як і ситуація в країні. Але очевидно, що все поступово стає більш естетичним і люди готові платити за сервіс і відповідне ставлення. Ми вже бачимо гарніші вінки, гарніші труни, красивіші деталі. Живі квіти на день похорону стають нормою.

Ми “міряємось” на закордонний досвід у цьому питанні. Чи не найкращий приклад — Італія. Її можна вважати еталоном якості як атрибутики, так і самого процесу поховання. Піддивляємося за ними — не будемо цього приховувати.

Похорон — це остання церемонія, яка відбувається з тілом людини. Так, це сумний для всіх ритуал, але він теж може бути красивим. Ніхто не говорить, що треба вибирати все найдорожче, але і будь-яке не варто, щоб не шкодувати потім.

— Як вдається знаходити баланс між роботою і домом? І що власник ритуального салону розповідає своїм друзям про роботу?

— Відновлююсь справді завдяки своїй сім’ї. Це для мене найбільша цінність. Але загалом у роботі допомагає розуміння того, що ти допоміг людині, став їй підтримкою у важкий час. Це не дає вигорати, а навпаки підживлює.

А от з друзями тему роботи практично не зачіпаю. Іноді, звісно, жартуємо на якісь такі теми. Але це сфера специфічна і в плані гумору, тому важливо, щоб це було доречно і зрозуміло. Якщо узагальнити, то робота залишається на роботі, стараюся цю тему не вносити ні у сім’ю, ні в коло друзів.

— Дякую за відверту розмову

Читачам подаємо номер телефону салону “Співчуття”,
що знаходиться на вулиці Грушевського, 47, у Калуші:
095-333-15-22 (дзвінки приймають цілодобово).

Вам теж потрібна реклама на Інформаторі?
Звертайтесь: +38 (067) 266 02 08 або на мейл
kalush.informator@gmail.com