Письменниця з Долини Галина Лицур-Щадей поділилася глибоко вкоріненою родинною традицією: щорічне квашення капусти на зиму. Цей ритуал, який вона сама здійснила на початку листопада, є для мисткині не просто заготівлею, а символом сталості та зв’язку з минулим.
Розповідає Інформатор.
В очікуванні непростої зими, коли непередбачуваність погоди та можливі перебої з електроенергією ставлять перед нами нові виклики, квашена капуста постає не просто як традиційна закуска, а як стратегічний продукт першої необхідності. У результаті природного консервування її термін зберігання збільшується до кількох місяців, перетворюючи звичайний овоч на хрумкий зимовий смаколик до картоплі, до вінегрету та інших страв.
Пані Галина Лицур-Щадей особисто займалася цим важливим процесом на початку листопада, хоча зауважує, що є люди, які квасять і пізніше, а дехто поділяє цей процес на кілька невеличких порцій, щоб квасити наступну додаткову порцію вже посеред зими.
“Наквасила-м капусту. Коли здається, що світ остаточно зійшов з розуму (а мені це вже не вперше здається, не знаю, як вам), то руки інстинктивно хапаються за щось таке, що питомо наше з діда-прадіда. Садити цибулю, квасити огірки, а тепер ось капусту”, — ділиться пані Галина.
Письменниця каже, що подив на величезну кількість наквашеного викликає і роздуми, усмішку, адже це пряме продовження маминої традиції.
“Згадую, як раніше питала маму: “Ма, нащо стільки, хто то годен зʼїсти?”. На що мама відповідала: “Ади дам тому слоїк, тому, та й по капусті”. Гени, нічого не вдієш, я вже й сама подумки перебирала, кому би слоїк капусти мала дати”, — зазначає Галина.
Розповідаючи про своє дитинство, авторка описує процес квашення як справжню “капустянську фабрику”. Тоді не було такої “халяви” як тепер — піти на базар і купити вже готову, нашатковану та ще й моркву натерту. Колись для цього обирався спеціальний день, коли в хаті була достатня кількість робочих рук. Капусту треба було почистити, розрізати навпіл, притримувати шатківницю і, власне, шаткувати. А ще ж той пристрій мав бути з наточеними ножами, за чим пильнував дідо, а сусіди мало не писалися в чергу, щоб позичити й собі тої шатківниці.
“Десь до сонця підсихав вимитий кадуб, круги і прикладки, збоку чекала ще менша боччина. Трьохлітрові банки – то вже набуток новітніх часів. Окремо хтось чистив і тер моркву на грубій тертці. Потому ту капусту з морквою перемішували, виминали з сіллю і щільно натоптували у величезні ємкості. На все це йшов цілий день, не кажучи вже про прибирання. Капуста кисла у сінях, потім її перекладали до комори чи в пивницю на більший холод, і вже коли починався піст-пилиповець, потроху пробували, чи вкисла”, — розповідає жінка.
Однак, мама пані Галини була жінкою сучасною і читаючою, вона знайшла інший рецепт, адже дуже любила спрощувати складні процеси і цю рису передала доньці до крихточки. За її методом, нашатковану капусту з морквою закладали у слоїки, на трьохлітрову банку давали три столові ложки камʼяної нейодованої солі (це важливо!), наливали холодною водою з криниці і закривали капроновою кришкою. За день-два у кожну банку додавали столову ложку цукру. За тиждень капуста вкисає, хрумка — ідеальний рецепт для лінивих.
“Так що квасьте капусту, а там дасть Бог розум, що робити далі”, — підсумовує письменниця.
Читайте також: Сіль замість холодильника — метод, що гарантує свіжість часнику до весни
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
