Дідух — це один із ключових символів українського Різдва, і його роль значно ширша, ніж просто різдвяна прикраса. У продажі в Калуші вже почали з’являтися перші дідухи.
Розповідає Інформатор.
До слова, ближче до Різдва дідухів стає все більше, а вони розбігаються як свіжі пиріжки. Після кожного проданого дідуха продавчині із посмішкою на вустах бажають веселих та мирних свят. Сьогодні можна придбати маленького дідуха за 50 гривень. Дещо більші вартують 100 гривень, а найбільший – вартує 200 гривень та більше.
Вдалося знайти дідухи й на центральному ринку, що на вул. Дзвонарська. Покупець може придбати різні – на свій смак та гаманець. Адже тут є як маленькі та акуратні, так і досить великі. Ціна відповідає розміру. За найменший дідух продавчиня просить 50 гривень.
Середні вартують в проміжку 100-200 гривень. Натомість найбільший дідух тут можна придбати за 600 гривень.
До теми — Пахне Різдвом: у Калуші почали продавати перші живі ялинки | ФОТОФАКТ
Дідух — символ Різдва чи рудимент минулого?
Українці здавна були і є хліборобами. Тому протягом життя їх супроводжували відповідні символи — жито, пшениця, хліб та інші.
Дідух — це традиційний різдвяний символ українців: сніп із житніх або пшеничних колосків, який уособлює пам’ять про предків, подяку за врожай і захист дому. Його ставлять у покуті на Святвечір як знак єдності роду та початку різдвяних свят. Після завершення циклу свят дідух інколи спалюють — як жест очищення та прощання зі старим роком. Дідухом міг бути перший чи останній сніп, або ж – найгарніший. Традиції – дуже локальна річ, тож виготовляли дідухи із різного збіжжя – залежно від того, у якому регіоні що росло.
Дідух ще мав назви Коляда, Корочун, Колядник. Це був сніп або плетені пучечки, обв’язані стрічками, але не так, як переважно продають нині – не був він таким розцяцькованим.
Після завершення різдвяно-новорічного циклу дідух не просто прибирали з покутя. Його «подальша доля» була частиною обрядовості, яка символічно завершувала старий рік і відкривала шлях новому. Практики різнилися залежно від регіону, але зміст залишався спільним — шана до роду, землі та врожаю.
Найпоширеніший звичай — спалити дідух. Вважалося, що вогонь забирає все недобре, що могло накопичитися в домі протягом року. Також це означало завершення свят і перехід до буденної праці. У деяких селах дідух палили не одразу після Різдва, а на Василя або Стрітення — саме тоді “прощалися” з зимовим циклом обрядів.
У багатьох громадах дідух виносили до хліва. Частину соломи давали худобі — це мало принести їй здоров’я й плодючість. Інколи сніп ставили на подвір’ї чи городі, «ділячись» благословенням зі землею, від якої чекали врожаю.
Подекуди дідух зберігали до перших польових робіт. Солому брали для засіву або клали у першу борозну — як заклик до родючості та доброго врожаю. Така практика була особливо поширена в центральних і південних регіонах. Яким би шляхом не завершувалася «місія» дідуха, всі ці практики мали спільну ідею: подяка предкам, очищення дому та побажання достатку на наступний рік. Дідух не був просто прикрасою — він залишався символом роду, землі та циклічності життя.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
