“Я не хочу, щоб ця війна стала справою наших дітей”, — інтерв’ю з рекрутеркою 21 ОМБр Ларисою Коваль

Журналістка родом з Калущини, яка два десятиліття працювала в одеських медіа, у 41 рік підписала контракт зі Збройними силами України. Сьогодні Лариса Коваль — молодша сержантка та рекрутерка 21 окремої механізованої бригади, яка допомагає цивільним знайти своє місце у війську й свідомо обрати службу.

Про рішення піти до війська, шлях від журналістики до рекрутингу, роботу з кандидатами та мотивацію служити — в розмові Інформатора з рекрутеркою 21 окремої механізованої бригади Ларисою Коваль.

— Як ви особисто прийшли до рішення підписати контракт і пов’язати своє життя зі Збройними силами? Що стало початковою мотивацією? 

— Я народилася у невеликому гірському селі на Івано-Франківщині. Зараз це Калуський район (раніше був Рожнятівський). Там живуть мої батьки та інші родичі.

У дитинстві я мріяла про журналістику, була творчою дитиною, писала вірші, казки. Після школи вступила до Одеського національного університету імені Мечникова на спеціальність «журналістика». Моє подальше життя пов’язане з Одесою — тут я вийшла заміж, народила сина (зараз йому 15) і два десятиліття працювала у місцевих медіа кореспондентом і редактором.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, 24 лютого 2022 року, ми з сином знаходилися у батьків в Карпатах, приїхали на тиждень і якраз ввечері 24-го мали потягом повертатися до Одеси. Ми тоді прийняли для себе рішення, що не будемо виїздити з України, залишимося тут. В результаті через кілька місяців ми повернулися до Одеси. Увесь цей час я працювала віддалено, і тоді вперше у мене з’явилася думка, що я не маю бути осторонь, коли моя країна потерпає від такої жорстокої агресії.

У 2023 році мій чоловік був мобілізований, він служить у Військово-морських силах. І тоді я знову всерйоз замислилась над тим, щоб долучитися до війська.

Моя найголовніша мотивація – це син. Як мати, я не хочу, щоб ця війна стала справою наших дітей, тому ми маємо закінчити її якомога скоріше.

— Ви служите ще не дуже тривалий час. Якими були перші кроки у війську, чи співпадала реальність з вашими очікуваннями?

— Я підписала контракт зі Збройними Силами 12 вересня 2024 року. Дуже добре пам’ятаю дату, бо це день, коли моє життя змінилося назавжди. На момент підписання контракту мені виповнився 41 рік, до того ж у мене є неповнолітня дитина, тому мене не дуже хотіли брати. Працівники ТЦК намагалися переконати: “Подумайте, може вам це не треба, може, це імпульсивне рішення і ви завтра передумаєте”.

Але я була налаштована рішуче — і в результаті все вийшло.

Мій шлях у війську почався, як і у всіх контрактників, з навчального центру, де я пройшла базову військову підготовку. До цього я ніколи не тримала в руках зброю. Навіть не те, що не тримала, я бачила автомат лише на фото, не кажучи вже про танк чи гармату.

Чи співпадали очікування, сказати важко, бо я не дуже розуміла, що на мене чекає. Звісно, було важко. В першу чергу фізично важко. Бронежилет, шолом, рюкзак з усім необхідним, автомат – це все важить чимало. І з цим треба було ходити пішки багато кілометрів, іноді – бігати.

У цивільному житті я мешкала у великому місті, працювала в редакції, пересувалася на власному авто, тобто моє життя змінилося кардинально. Нам треба було вставати о 5 ранку, йти на сніданок (за увесь час, що ми були в навчальному центрі, ми жодного разу не снідали, коли на вулиці був день, завжди затемна), тренуватися, ходити в наряди і багато іншого. З того періоду життя, саме з підготовки, найбільше запам’яталися такі вправи, як обкатка танком: коли бійці ховаються в ямі і над ними проїздить танк (це робиться, щоб подолати у людини страх перед великою технікою). Ще запам’яталася вправа, коли новобранці ховаються в окопі, по якому інструктор стріляє бойовими набоями. Це теж дуже сильний психологічний момент – ти розумієш, що кожен з цих набоїв може вбити, що він справді бойовий, бо ти сама його щойно зарядила в магазин, перед тим як віддати інструкторові.

Але найемоційніше – саме там я вперше відчула, що таке бойове братерство, підтримка побратимів і посестер. Коли люди різного віку і досвіду (у нашій роті були люди від 18 до 50 років, від студентів до тих, хто в цивільному житті займав керівні посади) стають єдиною родиною, підтримують одне одного, діляться радощами і хвилюваннями. Я досі спілкуюся з хлопцями і дівчатами, з якими познайомилися в навчальному центрі, з багатьма, на жаль, втратила зв’язок. Дуже сподіваюся, що після Перемоги ми зустрінемося, обіймемося, і це буде дуже щасливий момент.

— Що потрібно людині, аби дорости до сержанта? Які знання, навички чи особисті якості є справді ключовими?

— У 21 окремій механізованій бригаді я зайняла посаду стрільця-зенітника у роті вогневої підтримки, згодом була прикомандирована до пресслужби, оскільки маю відповідну освіту і багаторічний досвід. Потім була переведена у відділення рекрутингу. Саме тут я отримала звання молодшого сержанта.

Що потрібно: бажання рости, розвиватися, вчитися чомусь новому і перш за все – розуміти, навіщо ти тут.

— Ви — рекрутерка. Що входить до ваших щоденних обов’язків і з якими зверненнями найчастіше приходять люди?

Обов’язки рекрутера – спілкуватися з людьми, допомагати підібрати посаду, яка найбільше підійде людині за її знаннями, навичками, цивільною професією і досвідом.

Ще одна сторона моєї роботи як рекрутера – це створення контенту, реклами, ведення сторінок у соцмережах. Для того, щоб люди приходили до 21 окремої механізованої бригади, про неї мають знати. Саме над цим ми також працюємо.

Детальніше про вакансії у 21 окремій механізованій бригаді за покликанням.

Щодо звернень, з якими приходять люди, важливо розуміти, в чому принципова відмінність рекрутингу від ТЦК. Кажучи просто, і ті, і інші допомагають людям потрапити до війська. Але є нюанси. Рекрутинг – це про вибір. Ми нікого не змушуємо і не застосовуємо будь-які засоби впливу, крім слова. Ми працюємо з людьми, які вже знайшли в собі мотивацію долучитися до війська. Наше завдання – поспілкуватися з людиною, розпитати, що вона вміє, ким себе бачить у війську і допомогти їй знайти своє місце у величезній структурі, якою є наша бойова бригада.

— Як ви визначаєте, на яку саме посаду варто скеровувати людину? Що для вас є головним маркером під час розмови з кандидатом?

— Ми проводимо співбесіду з кандидатом, яка складається з кількох етапів. Перший етап – це співбесіда з рекрутером, який знайомиться з людиною, дізнається про її вік, стан здоров’я, освіту, професію, навички. Навіть звичайні, на перший погляд, навички є дуже важливі у війську – наприклад посвідчення водія, бо в армії величезна кількість різноманітних машин, які треба комусь водити. Досвід комп’ютерних ігор також може стати в нагоді, якщо людина хоче бути пілотом дрона.

Другий етап – співбесіда з командиром підрозділу, де проходитиме службу кандидат, бо це двосторонній процес, ми маємо враховувати побажання не лише кандидата, але й підрозділу. Якщо другий етап співбесіди проходить успішно, кандидат проходить ВЛК і відразу відправляється до підрозділу за прямою мобілізацією. У такому випадку новобранці отримують можливість пройти базову військову підготовку на базі нашої бригади.

Якщо підрозділу з якихось причин кандидат не підходить або кандидатові не підходить підрозділ, ми шукаємо для нього іншу посаду в нашій бригаді.

— Чи були у вашій практиці випадки, коли людина приходила, вагаючись, а потім залишалася у війську та будувала кар’єру? Що впливає на таку зміну поглядів?

— Іноді буває, що люди звертаються до відділення рекрутингу 21 ОМБр, не володіючи повною інформацією про бригаду – наприклад, телефонує кандидат і каже: я в інтернеті прочитав, що ваша бригада дислокується в Одеській області, я хочу до вас, щоб служити біля дому. Тоді ми пояснюємо, що 21 бригада справді створена в Одеській області, але служити там не вийде, бо наша бригада у повному складі вже понад рік виконує бойові завдання на Курському та Сумському напрямках, і відповідно, проходити службу доведеться далеко від дому. Деякі відмовляються, почувши це, деякі продовжують розмову і в результаті приєднуються до бригади у зоні бойових дій. Все залежить від людини і її мотивації. Ми зі свого боку пояснюємо всі нюанси, умови служби, розмір грошового забезпечення, соціальні гарантії, тривалість відпусток тощо.

Або звертаються кандидат, якому менше 25 років, він хоче долучитися до бригади за контрактом 18-24, бачить себе на посаді у підрозділі забезпечення, але при цьому  хоче отримати мільйон. Тут також ми пояснюємо, що за умовами контракту 18-24 є чіткий перелік посад, на яких можна отримати мільйон гривень. У 21 ОМБр це стрілецькі посади (стрільці, снайпери, гранатометники, мінометники, кулеметники, номери обслуги), розвідка, оператори БПЛА.

Тобто, можна сказати, що на зміну поглядів часто впливає саме те, що людина отримує від рекрутерів вичерпну інформацію про можливість вибору посад, умови служби, перелік вакансій, соціальні гарантії, розмір грошового забезпечення та інші важливі моменти.

— Як ви оцінюєте рівень підготовки людей, які сьогодні приходять з цивільного життя? Чи готові вони до військової реальності?

— Це питання можна розділити на кілька пунктів. По-перше, це базова загальновійськова підготовка. Її більшість кандидатів, які раніше не служили, звісно не мають. Але 21 ОМБр надає можливість проходження  БЗВП на базі військової частини, оскільки відповідно до законодавства кожен військовослужбовець має обов’язково пройти базову підготовку і отримати ВОС 100 (стрілець).

Підготовка на базі бригади проводиться для тих, хто проходить до нас за прямою мобілізацією (без участі ТЦК). Контрактники проходять підготовку у навчальних центрах, а потім вже прибувають до бригади.

По-друге, дуже важлива підготовка і досвід, який людина отримала у цивільному житті. Наприклад, нещодавно до нас прийшов 40-річний чоловік, який багато років працював електриком. Такі люди нам дуже потрібні. Або якщо наприклад, людина була далекобійником, має досвід і категорію С, СЕ і вище, це теж буде величезним плюсом.

По-третє, фахова підготовка. Якщо людина, наприклад, бачить себе водієм танка, артилеристом чи пілотом дрона, але не має досвіду, що робити? Важливо розуміти, що у такому випадку є можливість пройти фахове навчання в Україні чи за кордоном і отримати бажану спеціальність.

Цікавий факт — 21 ОМБр часто називають «шведською» бригадою, тому що під час створення бригада була укомплектована західною, зокрема шведською, технікою – танками Leopard 2A6 та Strv 122, а також бойовими машинами піхоти CV90, які називають одними з найкращих у світі. Для того, щоб навчитися ефективно застосовувати цю техніку в бою, багато наших військовослужбовців пройшли навчання за кордоном.

По-четверте, чи готові новобранці до воєнної реальності? Думаю, що ніхто з нас не був готовий до війни і не хотів би бути готовий, але на жаль, зараз наша реальність саме така і заперечувати це чи ховатися від цього немає сенсу, бо війна триває вже 11 років і в Україні, мабуть, немає вже родин, яких би вона не торкнулася. Тому, в більшості своїй, люди не готові, але іншого вибору немає.

— Що для вас є найскладнішим у роботі рекрутера/сержанта?

— Найскладнішим у військовій службі для мене, як і для більшості військовослужбовців, є необхідність постійно знаходитися далеко від дому, від рідних. Те, що я лише двічі на рік маю можливість побачити і обійняти сина – ось що найважче. Але, на жаль, це зараз наша воєнна реальність.

Роботу рекрутера я вважаю скоріше цікавою, ніж складною. Це постійне спілкування з людьми. Люди бувають різні, мотивація у всіх різна, тому і спілкування складається по-різному. Але це цікаво. Бачити, як люди, які проходили через наше відділення рекрутингу, розвиваються, роблять кар’єру, кажуть про те, що вони тут на своєму місці – це взагалі прекрасно, бо саме для цього ми і працюємо.

Ще один цікавий напрямок моєї роботи у відділенні рекрутингу – створення контенту, зокрема ми робимо відеоролики про життя 21 ОМБр, про те, як проходить військова підготовка, як навчаються тактичній медицині, як працюють наші психологи, яке у нас є озброєння. Під час цієї роботи я дізнаюся багато цікавого для себе, і намагаюся розказати і показати це глядачам та читачам. Ще на цивільній роботі в журналістиці у мене сформувалася цікавість до всього нового, бажання перевірити себе, спробувати власні сили, тому коли є можливість сісти за кермо бойової техніки, спробувати стріляти з якогось кулемета чи гранатомета, завжди користуюся нею.

З одного боку – це цікаво, а з іншого – це можливість показати тим, хто вагається — якщо я можу водити CV 90 чи стріляти з кулемета, ви теж зможете.

— Чи бачите себе у військовій справі й після завершення війни в Україні? Яких військових потребувати країна в майбутньому?

— Я не шкодую про те, що обрала для себе цей шлях, що можу бути корисною своїй країні у цей складний час. Чи залишуся у війську після закінчення війни – чесно скажу, я поки не маю відповіді на це питання.

Яких військових потребуватиме наша країна у майбутньому? Підготовлених, навчених, і найголовніше – мотивованих. Тих, які прийшли до війська не тому, що так треба, а тому, що це престижно, і що це викликає повагу суспільства. Хотілося б, щоб було саме так.

— Дякую за розмову.

Вікторія Ганчук

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08