За радянських часів влада вважала відкриття храму в Рожнятові “недоцільним” і пропонувала вірянам їздити до сусідніх сіл автобусом за кілька копійок. А кедровий іконостас у цьому храмі врятувало чорне полотно із зірками космосу… Тоді святиню перетворили на музей атеїзму й космонавтики, але незламна віра парафіян дозволила зберегти частину церковної спадщини. Частину історії храму досі доводиться відновлювати за уламками пам’яті, документами та поодинокими свідченнями.
Розповідає Інформатор.
Цього року громада Рожнятова відзначила 125-ліття храму Різдва Христового, збудованого у 1900 році. За цей час святиня пройшла через закриття, радянський музей атеїзму й космонавтики, втрату архівів, підпілля УГКЦ і складне повернення до повноцінного церковного життя наприкінці 1980-х.
Детальніше про історію 125-річного храму у нашому репортажі:
Етноконфесійна багатоманітність Рожнятова та проблема дослідження будівничих храму
Церква Різдва Христового (Рожнятів. грудень 2025 року)
На початку ХХ ст. у Рожнятові, за словами настоятеля храму о. Степана Твердохліба, існували три релігійні громади – єврейська, римо-католицька та греко-католицька. Доля перших двох протягом буремного минулого століття виявилася досить важкою, і моментами навіть, трагічною. Священник УГКЦ каже наступне:
“Наш храм збудований у 1900 році на місці попереднього храму. Знаємо, що у нашому містечку були три релігійні громади – єврейська, римо- та греко-католицька громади. Єврейська синагога знищена, а костел було підірвано. Дякуючи нашим парафіянам та активістам, наш храм вдалося зберегти і цьогоріч йому вже 125 років”.
Втім, навіть сьогодні не всі сторінки історії храму вдалося відновити.
“Ми навіть не знаємо достеменно, хто освячував храм у 1900 році. У шематизмах шукаємо, але конкретного імені немає”, — розповідає настоятель.
Відомо лише, що митрополит Андрей Шептицький неодноразово бував у Рожнятові, зокрема під час своїх поїздок у Підлюте. Але хто будував храм, хто його первісно розписував — ці імена стерлися разом із документами.
Втім, українські дослідники Христина Лев, Василь Слободян та Наталя Філевич у своїй праці “100 церков Нагірних. Частина перша. Церкви Василя Нагірного” вказують, що у 1900 році дерев’яну церкву на замовлення о. Теодора Павлюка збудував К. Тисовський. До слова, 10 років раніше — у 1890 році — громада в Рожнятові вже замовляла проєкт церкви, щоправда мурованої, однак коштів на її будівництво тоді зібрати не вдалося. Проєкт виготовив відомий український архітектор Василь Нагірний.
Музей атеїзму і космонавтики: чорне полотно зі зірками
Найбільших втрат храм зазнав у радянський період. Після Львівського псевдособору 1946 року тут ще певний час дозволяли богослужіння — до 1957-го. Служили священники, які “по духу були греко-католиками”, але змушені були діяти в умовах контролю.
Згодом храм повністю закрили, а у 1970-их перетворили на музей атеїзму і космонавтики. Архівних фото внутрішнього наповнення не збереглося — лише зовнішні знімки. Проте спогади старожилів залишили яскраві деталі.
“Люди згадують про скафандр космонавта, муляжі Білки і Стрілки, великий маятник Фуко бо є де розмахнутися посередині церкви.Іконостас не знищили. Його просто завісили великим чорним полотном із зірками космосу”, — згадують очевидці.
Довідка. Львівський псевдособор 1946 року — не визнаний Католицькою церквою “церковний собор”, організований радянським НКВС 8-10 березня 1946 року у Львові з метою ліквідації УГКЦ. У соборі св. Юра було “ліквідовано” унію (єдність із Ватиканом), а греко-католицьку церкву приєднано до російської православної. Враховуючи, що жодного єпископа УГКЦ на цьому “соборі” не було, завдяки чому, згідно з канонічним правом, Львівський “собор” був лише неканонічним зібранням. Саме тому як УГКЦ, так і вся католицька церква, вважають це зібрання псевдособором.
Насправді перебуваючи у храмі, хочеться оглядати кожен його куточок, кожну ікону та вікно, адже вони дихають історією – гонінь, переслідувань, а також долями тих людей, які будували церкву та в радянські часи рятували ікони і боролися за храм, як за свою домівку.
Бог-Творець і планети: несподіваний слід радянської епохи у католицькому храмі
Бог-Отець торкається Землі, а по боках зображено ще дві планети, що були намальовані у радянський час
Одна з найбільш промовистих деталей, що зараз нагадує про радянський слід — розпис у притворі храму. Під час реставрації наприкінці 1980-х майстри відновлювали образ Бога-Творця, який торкається землі. Але поруч залишили ще дві планети.
“Коли я прийшов на парафію то запитувався: “Чому саме так?” Бо кажуть, що тут були всі планети. Кажуть, що за часів музею космонавтики тут були намальовані всі планети. Коли в 1989 році перемальовували, кілька з них залишили”, — пояснює священник.
У часи функціонування музею атеїзму зображення Бога-Отця було замальоване, а на його місці намальовано планети:
“Є Бог-Творець, який творить увесь світ. І зазвичай він зображається, як творець Землі, Коли був музей космонавтики, то були намальовані ще інші планети. Тобто Бога-Творця було замальовано, а кілька там планет домальовано. І в 1989 році, коли перемальовували, то залишили ці планети, декілька. І тому в нас є Бог-творець на хмарі, на небі, який торкається землі. Але водночас і залишилося зображення декількох планет”
Сьогодні цей фрагмент виглядає незвично, але символічно: Бог як Творець не лише Землі, а цілого Всесвіту. Під час новішої реставрації кілька років тому цей елемент вирішили не змінювати.
“Совєцька перебудова” і шанс на вихід із підпілля УГКЦ
З початком в срср періоду “перебудови”, що в часі збігається зі смертю Костянтина Черненка та приходом до влади Михайла Горбачова (1985 р.), УГКЦ відчула ще один реальний шанс нарешті вийти із підпілля.
З 1985 року вірні греко-католицької церкви у Рожнятові надсилали письмові звернення до обласної ради з проханням дозволити проводити богослужіння у храмі. Однак тодішня комуністична франківська влада двояко відповіла на звернення – храми є у сусідніх селах, розклад руху автобусів додавався, а потреби у відкритті рожнятівського храму не було:
“Громада зверталася (у 1985, – авт) з підписами про те, що хочуть відкрити храм, а а обласна влада у Івано-Франкіську протягом 1985-1987 років давала цікаву відповідь про те, що довколишні храми, а саме у Сваричеві, у Рівні, і в Ціневі є відкриті. І додала лист розкладу автобусів, коли туди їздять автобуси і скільки вони коштують.
Людина, якщо хотіла, могла туди добратися, але недоцільно було відкривати храм у Рожнятові. Тому що вони не хотіли відкривати храми, це ж радянський час”, – зазначає о. Степан
До слова окрім розкладу руху автобусів додавалася їхня вартість – 2-3 копійки.
Кедровий іконостас на 9 фірах: символи Андрея Шептицького привезені із львівського собору
У часі радянської окупації України, іконостас у храмі закрили чорним полотном із зображенням зірок та космосу. Це фактично врятувало цінний кедровий іконостас:
“Навіть коли був музей атріізму, багато речей вдалося зберегти. Тоді часто перефарбовували стіни, а речі виносили. До прикладу іконостас, він є кедровим. Його було просто завішано великим чорним панно. Такими людьми, які були ще віддані церкві, на якому були просто зірки космосу”
Серед старожилів існує версія, що його у 1930-их його до церкви Різдва Христового могли перевезти зі Львова – Собору св. Юра. Поки документального підтвердження цьому немає, але як каже о. Степан, старожили пам’ятають. Ще однією цікавою деталлю, що підігріває цю версію є символи Андрея Шептицького на царських воротах – його студитський хрест поруч із мітрою.
Студитський хрест Андрея Шептицького поруч із мітрою на царських воротах храму Різдва Христового у Рожнятові
Зазначимо, що на той час УГКЦ не мала змоги повернути осідок у Києві і у той час львівський собор св. Юра був головним греко-католицьким храмом в Україні. Це вдалося зробити всього лише 20 років тому: 21 серпня 2005 року було перенесено Патріарший престіл УГКЦ зі Львова до Києва, де й містився осідок Глави ГКЦ до примусового вигнання греко-католиків Катериною ІІ.
Детальніше про повернення осідку УГКЦ до Києва розповідає науковець Юрій Скіра:
“Це дуже цікава історія, але насправді ми не змогли до кінця докопатися до істини. Тому що іконостас, а саме царські ворота, коли зображалися жезл єпископа, хрест і мітра, то зазвичай це були, боюся, правда, помилитися, але традиційно це зображалося катедральних або прокатедральних храмах
І є історія, на жаль ми не змогли знайти її правдивого підтвердження, що саме цей іконостас, хоча є ще навіть свідки, які знають, в 30-х роках його було перевезено зі Львова, із собору Юри, було перевезено на дев’яти фірах, ще навіть хтось сказав, що воли їх тягнули, а не так, як ми звикли зараз, що коні. І це десь наштовхує ще на ту думку, тому що ми бачимо хрест не звичний, а, власне, хрест на царських воротах поруч з мітрою, хрест Митрополита Андрея Шептицького, саме такий його студицький хрест, знаєте. І це, ну, десь наштовхує ще до більшого дослідження.
“Будівлю знести”: підірваний костел, підземелля та жива пам’ять про нього у Рожнятові
1960-ті позначилися не лише закриттям храму Різдва Христового, але й повноцінною втратою іншої святині – римо-католицького костелу. Костел декілька разів спробували підірвати і врешті комуністам вдалося повністю стерти із лиця землі церкву, але не памʼять, що жевріла у місцевих жителів.
Костел у Рожнятові знищили наприкінці 1960-их рр. Формальна причина — “аварійний стан та ремонту не підлягає”. Скарга дійшла до Москви, і рішення було коротке: будівлю знести.
“Його було підірвано, а спроб було кілька. Костел знаходився поруч з нашою рожнятівською школою. Ті осколки, друзки від каміння, бо він був кам’яний, розліталися в різні сторони. Більше того, там також є приміщення підвальні. Мова йде про тунель від костелу до музею Скарбка, який знаходиться на відстані до 500 метрів однин від одного”, – говорить о. Степан
Відчуваючи передсмертну агонію, на думку о. Степана, радянська верхівка масово нищила храми, бо у своїй природі була атеїстичною до кісток мозку голови.
Не менш загадковою залишається і доля архівів. Уже після відкриття доступу до них виявилося, що багато документів зникло, зокрема щодо створення музею атеїзму:
“Цікавий момент: коли відкрилися архіви, чомусь дуже багато документів з архівів зникло. Тобто момент створення, наприклад, музею атеїзму, хто був ініціатором, напевно ці прізвища можливо і краще, що вони є стерті в історії архівів”
Архистратихи Михаїли і Миколаї: схід і захід під одним склепінням
У храмі збереглися два образи архістратига Михаїла — у різних стилях. Один — східний: з вогняним мечем і терезами, які символізують добрі й злі вчинки людини. Інший — західний, майже лицарський, у пишних шатах.
Так само — два образи святого Миколая. Один — у грецькій традиції, з набедреником і жезлом єпископа, інший — ближчий до латинського стилю, з Євангелієм у руках. Існує версія, що частина цих ікон могла походити зі зруйнованого костелу,
“Святий Миколай ніби каже: не я помагаю — помагає Бог. А Слово Боже — це те, що дає орієнтири в житті”, — звучить пояснення.
Книга як спроба зберегти пам’ять
До 125-ліття парафії вийшла книга, присвячена історії храму — особливо періоду від 1950-х років і до сьогодні.
У виданні — документи, архівні матеріали, фото, свідчення очевидців. Окремо зафіксовано святкування ювілею та освячення Алеї Вервиці — особливої молитовної локації, що стала рисою цієї парафії.
“Ми побачили, що багато подій вже спотворюється. Хтось каже, що це було того року, хтось каже, що було іншого року. Так, ми бачимо, що є ці документи, але хочемо, щоб це було в книзі. Коли це є в книзі, надруковане слово на папері, то є надія, що воно збережеться вже для наступних поколінь. Тому що пройде знову 20 років, і люди будуть питатися чи саме так було.
Тому ми вмістили в книгу дуже багато ілюстрацій, де є різні зібрання, заходи, події, які стосуються нашої парафії”, — пояснює священник
Нагадаємо, що в середині грудня 2025 року Інформатор відкрив свій мінізбір, щоб долучитися до різдвяної акції милосердя, що започаткували на парафії у Рожнятові. Разом із нашими читачами нам вдалося зібрати 4 тисячі гривень, які вже передані на відповідну соціальну ініціативу – будівництво християнського будинку для літніх людей.
Ярослав Куцій
