У місті Долина живе Наталія Лошак — педагогиня у третьому поколінні, для якої освіта стала не просто професією, а спадковим покликанням. Її родовід тісно пов’язаний із класичною філологією: дідусь викладав греку та латину у Львівському національному університеті імені Івана Франка, а мама — професорка та докторка наук — і сьогодні працює на кафедрі перекладознавства у тій же Альма-матер.
Пише Інформатор.
Сама Наталія пройшла ґрунтовний академічний шлях, опанувавши німецьку, грецьку та латинську мови, а також прикладну лінгвістику, проте університетські кафедри Львова вона з легким серцем змінила на шкільні класи рідної Долини. Її вибір на користь школи був продиктований давньою мрією та особливим натхненням від образу вчительки Хімени з популярного колись серіалу “Карусель”, який демонстрував глибину та складність дитячого світу.
Сьогодні пані Наталія працює у сучасному освітньому середовищі, яке вона порівнює з рухливим живим організмом. Як класна керівниця восьмого класу, вона не лише навчає іноземної мови, а й постійно вдосконалюється сама, щоб бути на крок попереду своїх учнів. Війна додала до її вчительських обов’язків нові виклики — необхідність підтримки ментального здоров’я підлітків. Попри щільний графік, педагогиня знаходить час для курсів та тренінгів із психології, адже розуміє, наскільки важливо зараз відчувати емоційний фон дітей. Водночас вона знаходить час для волонтерства у Долинському центрі Життєстійкості (Карітас), де викладає німецьку мову молодшим школярам. Її заняття — це радше навчальна терапія, де через гру, малювання та спів діти отримують не лише знання, а й необхідний затишок та психологічне розвантаження, за що Наталія була відзначена головою Івано-Франківської ОДА.
Наталія розповідає, що особливе місце в її житті посідає хобі, яке вона називає своєю “віддушиною” — фотографія.
“Ця пристрасть спалахнула після доленосного рішення зробити лазерну корекцію зору у сорок років. Побачивши світ на всі сто відсотків, я відчула непереборне бажання зберегти кожну дрібницю: від гри світла на місцевому озері до тих самих “війок у горобчика”, про які жартома казала лікарка”, – говорить Наталія.
Під тегом #фотографуюсерцем вона ділиться своїми щирими знімками природи, які часто радять оформити у повноцінну виставку. Проте Наталія залишається скромною у своїх творчих амбіціях, наголошуючи, що вона не професіонал, а лише людина, яка залюблена у красу кожної миті. Окрім власних зйомок, вона активно допомагає чоловікові, документуючи процес народження бойківських сопілок у їхній “Сопілковій хаті” та адмініструючи сторінки майстерні у соціальних мережах, популяризуючи автентичні українські інструменти від заготівлі деревини до їхнього звучання на сцені.
Попри багатогранну діяльність, співавторство у тестових завданнях для видавництва “Ранок” та активне громадське життя, найвищим пріоритетом для Наталії залишається родина. У шлюбі, що триває вже двадцять чотири роки, вона виховала старшого сина — майбутнього філософа — та молодшу доньку, яка є головним двигуном сімейних мандрівок. Їхній дім наповнений енергією дітей та гавкотом і муркотінням численних домашніх улюбленців. Відповідаючи на запитання, як їй вдається поєднувати роль вчительки, волонтерки, фотографині та мами, Наталія зізнається, що не має універсального рецепта. Вона просто слухає своє серце, дозволяє собі інколи сповільнюватися, а інколи — брати шалений темп, довіряючи долі та роблячи те, що вважає найправильнішим у конкретну хвилину.
Нагадаємо, раніше ми писали, відомий на Прикарпатті майстер Тарас Лошак з Долини виготовляє сопілки. На його музичних інструментах грають відомі в Україні гурти “Gо_A”, “Kalush Orchestra”, та Мишко Адамчак з “КораЛЛів”.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
