“За вечір могли наколядувати до 5 карбованців”, – Євген Аржанов про дитинство у Калуші

У часи, коли офіційно не вірили в Бога, у Калуші співали колядки. Срібний призер Олімпійських Ігор 1972 року Євген Аржанов розповідає, як у дитинстві колядували без страху та міліції, скільки вдавалося заколядувати і на що витрачали “зароблені” кошти. 

Пише Інформатор.

— Євгене Олександровичу, коли ви востаннє були у Калуші?

— Востаннє у Калуші я був влітку за півроку до війни.

– Можете пригадати, як ви колядували у Калуші у дитинстві?

– Колядував у Калуші ще в дитинстві та юнацтві. Думаю, що десь до 1963 року. Колядували в різних частинах міста, переважно у приватних будинках.

Особливо любили поколядувати біля будинку калуського священника Стрийського, який знаходився на території церкви. Там давали найкраще грошей. . В мої часи була лише одна церква – напроти універмагу (йдеться про церкву св. Архистратига Михаїла, – авт.). Православної Мороза ще не було, а в костелі був тоді спортзал

Хоча у віці 14-15 років ми іноді на різні свята вже могли випити трішки вина  — “Фрага”, “Іршавське”, “Троянда Закарпаття”. Цікаво, що “виручені” гроші за колядування ніколи не витрачали на вино – виключно на цукерки, тістечка. Іноді давали кутю, то туди більше не ходили (сміється)

– Які ваші улюблені цукерки, які ви купляли на заколядовані гроші?

– Цукерки “Білочка” та “Ведмедик” – мої улюблені.

– Скільки грошей вдавалося “заробити” протягом Різдва?

— За вечір могли наколядувати до 5 карбованців. Це була значна сума для підлітків.

– То були часи радянського союзу, був поширений атеїзм. Дозволяли колядувати?

Дозволяли, проблем не було.

– Зрештою, я чув від старших, що у ті часи міліція могла ловили дітей , які колядували, а батьки могли отримати догану на роботі. Чи справді це так?

– Це не відповідає дійсності. Колядували скільки хотіли.

– Скільки днів колядували у Калуші у другій половині ХХ ст. Колядувати ходили самі чи в гурті?

Колядували 6, 7 та 8 січня. 2-3 хлопці — найефективніший склад.

“Зустрічали як героя, але героєм я себе не вважав”,— Євген Аржанов про перші кроки у футболі, легку атлетику та олімпійську драму у Мюнхені 1972 року

— Пане Євгене, якими були ваші перші кроки у спорті?

Починав я з футболу. Грав за калуські команди “Хімік” та “Будівельник”.

— Чому не продовжили футбольну карʼєру, а пішли у легку атлетику?

— У футболі перспектива — це дуже туманна річ. А от у бігу я одразу практично без тренувань став чемпіоном області на двох дистанціях, а через півроку став чемпіоном України.

Нагадаємо, що олімпійський забіг у Мюнхені 1972 року й досі залишається одним із найдраматичніших в історії бігу на 800 метрів. Калушанин Євген Аржанов програв золото з різницею у 0,03 секунди.

— Євгене Олександровичу, чи можете пригадати забіг на Олімпійських Іграх 1972 року у Мюнхені? Що ви відчували, коли побачили, що соті секунди відділяли вас від здобуття золота?

— Одне, що можу сказати зараз, — це те, що зробив у фіналі дві жахливі, не притаманні мені помилки: спочатку після першої сотні для чогось пропустив усіх уперед і втратив пів секунди на цьому “дійстві”, а потім за 230 метрів до фінішу зробив дуже сильний ривок. У бігу на середні дистанції такі ривки не припустимі. Треба було зробити легке прискорення — і жодних проблем на фініші не було б… А так — маємо те, що маємо… Коментувати тут більше немає чого… Навіть не фахівцю тут усе добре зрозуміло.

— Чи хотіли б повернутися туди і знову пробігти ту дистанцію?

— Звичайно, я б таких помилок не наробив. Жахливий результат для мене, адже я був набагато сильнішим за решту бігунів.

Додамо, що перед початком забігу диктор представив калушанина не як представника срср, а України. Якщо дивитися з погляду 2026 року, зараз це здається очевидною деталлю. Однак тоді надворі був 1972 рік — і Радянський Союз ще існував.

Нижче ви можете переглянути історичний забіг, що відбувся 53 роки тому, — на літніх Олімпійських іграх 1972 року в Мюнхені:

Нагадаємо, що за 300 метрів до фінішу Євген Аржанов лідирував аж до завершення дистанції. Однак, не помітив як до нього наблизився американець Дейв Воттл, який в підсумку здобув золото. Пізніше фотофініш показав, що американець випередив українця на 0,03 секунди, що принесло Аржанову срібло Олімпіади 1972 року.

Та навіть срібна медаль була варта підтримки у рідному місті легкоатлета.