Щороку на Йордан у Добровлянах з’являється хрест із льоду — символ порядку та віри, без якого свято просто не має сенсу. Його різали вручну, перевозили, забарвлювали завдяки використанню секретного інгредієнту і навіть заморожували за допомогою морозильної машини, аби до ранкової відправи він стояв на річці готовий до освячення.
Розповідає Інформатор.
Йордан без хреста “із леду” — не Йордан
Село споконвіку було і залишиться колискою української автентичної культури. У селі традиція — то є традиція. Порушити її означало прогнівити Бога. У Добровлянах ґазди не могли допустити, аби Йордан був без хреста із льоду. То шукали будь-які можливості, аби на свято Богоявлення перед відправою на річці хрест вже стояв на своєму місці.
Житель Добровлян Степан Жовнірович пригадує, що хрест ставили навіть у роки закриття церкви. Перший хрест з льоду на Йордан було встановлено наприкінці 1970-их біля церкви:
“Перший хрест ми робили коло церкви. Лід для хреста був грубий — до 25 см. Плити, які ми привезли, то з них Микола Біланів (Шумчій) зробив хрест. Був то перший такий хрест. То був 1977 або 1978 рік”, — пригадує пан Степан.
Водночас Ярослав Василишин каже, що хрест ставили ще у 1950-тих, однак після закриття церкви в 1960-их цього не робили:
“Хрест з леду заливали у нас ще до 50-х років. Потім церкву закрили. Значить, не заливали, відправи не було і не було нічого такого. А після того, як церкву відкрили, то заливали ми кожен рік. Хрест з леду був на річці. І в один час, ще в перші роки, то ще і коло церкви ледяний везли, зробили, бо були морози тоді. Позволяло тоді. А потім вже тільки на річці”.
Детальніше у нашому відеорепортажі:
Лід різали вручну: як “народжувався” йорданський хрест
Ніч перед Йорданом у Добровлянах завжди була особлива — тиха, зосереджена, наповнена очікуванням. Мороз стягував річку кригою, сніг скрипів під ногами, а село жило одним, проте головним клопотом — встановленням йорданського хреста. Бо хрест — не декорація, а знак порядку, без якого свято не мало сенсу.
Жителі Добровлян традиційно встановлюють хрест на березі Лімниці напередодні свята Богоявлення. Січень 2026 р.
За встановлення хреста в селі тоді й зараз відповідають чоловіки, а сам процес виглядав так:
“Файний лід ми брали на Бамі (водойма між Новицею та Добровлянами, — авт.). І на тому озері був лід файний. Ніде не було льоду, а там був. То ми брали, різали плити такі. Ставили дві лати і по тих латах витягували шнурками наверх. Потім грузили на машину і везли на Лімницю. Там різали і ставили на місце”, – розповідає Степан
Обидва старожили Добровлян зійшлися на тому, що лід вирізали звичайною ручною пилою, адже у той час ще не було бензопил:
“Тоді ще був лід трохи, то ми вирізали. Був Стьопа Косаний (Линько) з пилов, бо то не було ні в кого. Стьопа Косаний (Линько) мав пилу, таку “Дружбу”. Він вирізав найперший. То було де тепер ставлять хрест, а трошки зліва був заплив такий. І в тому запливі ми вирізали хрест. Ото був лід десь, ну, 15–25 сантиметрів. Тоді були морози. Таких тепер нема”, — каже чоловік.
Богоявлення Господнє. Добровляни, початок 2000-их рр. Фото із родинного архіву Лесі Красько
Секретний інгредієнт для забарвлення або як прикрашали хрест на Богоявлення
Якщо завданням чоловіків було вирізання та встановлення хреста, то жінки його файно прикрашали. Прикрашання хреста було окремим, тихішим етапом. Жінки приходили вже після того, як чоловіки зробили своє. Тут з’являлася інша атмосфера — спокійна, уважна, майже домашня. Квіти, ялинки, вінки — усе мало виглядати гідно, без зайвого показу.
“Люди збиралися, хлопці, молодь. Значить, усі своїми силами доставляли до місця, де клали хрест. І збиралися, як кажуть, на монтаж хреста. Потім прикрашали. До відправи приходили жінки туди прикрашати квітами. Збоку були спочатку чотири ялинки, але тепер ставлять тільки дві. Навіть вінок робили. З того всього. Ми посвячували воду, відправа була, а вже потім хто хотів купатися у річці — купалися, вмивалися, пили воду. Було таке…”, — згадує Ярослав.
Прикрашений йорданський хрест. Січень 2026 р.
Ще однією особливістю йорданського хреста у Добровлянах було його забарвлення. Навіть тут люди проявляли свою творчість та ідентичність:
“Ми залили перший шар, а потім баба Сьомиха (Марія Гриців) дала бураки, такі, що на бігус беруть. Ми взяли того червоного і тим червоним заляли. А вже потім залили водою. І той хрест такий файний був. Такий кольоровий був і блеск такий мав. І всі люди дивувалисі, що то є таке”, — каже Степан.
Забарвлений буряком йорданський хрест. Добровляни, приблизно 1998-2000 рр.
Після тиші — оркестр: відновлення традиції йорданської ходи до Лімниці
Традицію йорданського водосвяття відновили, коли було наново “відкрито” церкву наприкінці 1980-их. Йорданська хода до Лімниці завжди була урочистою. Йшли всім селом святити хрест і воду, а по дорозі колядували. Саму ж коляду супроводжувала музика оркестру:
“З 1990-го року після закінчення служби йшли всі на річку святити хрест. Василь Фіняк (Янчин) керував тим духовим оркестром. Спереду йшов духовий оркестр, і всі через цілі Добровляни йшли. Оркестр грав, а люди колідували. Колідували, доходили до ріки, і там вже починалася відправа. Там було 4–5 священиків збиралося для того, щоб посвятити”, — розповідає мешканець Добровлян.
До теми — Йшли навіть у часи коронавірусу: як у Калуші не переривають традицію йорданської ходи на Лімницю
Хрест у 2018 та 2025 рр.
Бували роки, коли зима була настільки теплою, мороз не брав і лід не тримав, що хрест топився від тепла. Ґазди у селі не могли допустити, щоб Йордан був без хреста “із леду”. Тоді у хід йшла кмітливість. Морозильна машина, що гуділа цілу ніч перед Йорданом, була не дивиною, а виходом. Бо важливо було не як, а щоб. Щоб до ранкової відправи хрест стояв, вода була освячена, а село — спокійне.
“Вийшло, що одного року було теплінь така і не можна було зробити (хреста, — авт.), льоду не було. Брали машину, яка холод робить. Вона давала 30 градусів морозу, то ми за ніч заморозили (шари льоду, — авт.). Форми вже Вася Петрів зробив у тім КМЗЗ. Ми взяли тоді форми. Пригнали машину сюди до мого брата Михайла Жовніровича. І тут заливали, заллєли трошки. Включили машину… Машина цілу ніч на Святвечір робила. І на ранок був готовий хрест. А на Йордан, нім люди прийдуть до того, ми його ставили, і той хрест такий файний був”, – рощповідає Степан.
Підготовка хреста не мала глядачів. Не було натовпу, не було зайвих слів. Хто мав інструмент — приносив, хто мав машину — їхав, хто мав досвід — показував. Робота йшла швидко і зосереджено, бо часу завжди бракувало, а відповідальність відчували всі. І коли сходило зимове сонце, а священник виходив до річки, люди хрестилися не лише з віри, а й з полегшення. Бо традиція встояла. А значить, рік починався правильно.
Хрест на березі річки. Йордан, 2015 р. Фото із архіву Лесі Красько
Водночас бували випадки, що шви хреста не трималися, то у селі вирішили зробити каркас із арматури:
“Для того, щоб перехрестя стояло, ми поставили туди дві арматури. Зробили два кусочки, щоб не падало, і приварили арматуру. Було таке, що ми поставили хрест, а він упав”.
Коли хрест таки стояв — не хитався, не тріщав, не падав — у селі з’являлося відчуття завершеності. Роботу зроблено. Далі — служба, вода, коляда. Так було десятиліттями, і саме це робило традицію живою, а не показовою.
Йордан у Добровлянах, приблизно 1998-2000 рр.
Берда, коляда і міліція: як колядували у Добровлянах у радянські часи
Пан Степан зізнається, що у часи Радянського Союзу, коли колядувати було заборонено, люди набагато активніше прославляли народження Христа, аніж зараз, коли коляда дозволена:
“Колідували більше, ніж тепер. “Нова радість стала” і “Бог предвічний” найчастіше колідували. А вже потім почалися і багато тих колядів”.
Чоловік додає, що у часи срср міліція намагалася контролювати та недопускати, аби діти колядували. Але діти все одно йшли у берду:
“Не лише міліція ловила, а й вчителі ходили. Ми ходили у берду. Ми всі були нарисовані (у значенні — розмальовані) у тім… прожекторі. За нами бігали. Хлопці тікали, молодь порозбігалася. Люди казали, що, хлопці, якщо йдете у берду — йдіть. Але дивіться, аби хтось не ходив по центральній дорозі: як бачите, що хтось є, то тікайте. Так вчили хлопців”.
Йордан-2026: хрест, оркестр коляда і освячення води
У 2026 році традиція у Добровлянах не перервалася. Попри погодні умови та мороз, жителі села знову зібралися на березі Лімниці, аби відзначити Йордан за усталеним звичаєм — з освяченням води та йорданським хрестом. Дорогою до річки громада колядувала, як це було заведено здавна. Люди йшли разом із різдвяними колядками на вустах, що традиційно супроводжують йорданську ходу в селі.
Як і десятиліттями раніше, для добровлянців було принципово, щоб хрест стояв на річці до ранкової відправи. Після освячення води віряни набирали її додому. Для села Йордан і надалі залишається не подією календаря, а живою традицією, яка не залежить від погоди чи обставин.
Матеріал носить етнографічний характер. Для збереження історії та передання автентичності збережемо місцевий говір.
Наталія Олексин
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
