В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Володимира Павлюка

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Володимира Павлюка — солдата 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.

Володимир Павлюк народився 23 червня 1977 року у місті Калуші. Був єдиною дитиною у сім’ї. Зростав слухняним, добрим і вихованим хлопчиком, мав багато друзів. Навчався у Калуській загальноосвітній школі №3, а згодом вступив до Калуського вищого професійно-технічного училища №7.

У 1995–1996 роках проходив строкову військову службу. Після армії працював у Калуському міськрайонному відділі УМВС, на підприємстві “Карпатнафтомаш”, у приватних структурах, зокрема у сферах туризму, комерції, менеджменту та крафтового виробництва. Усюди його характеризували як сумлінного працівника — товариського, веселого, жартівливого, людину, яка завжди знаходила спільну мову з оточенням.

У 2000 році Володимир одружився зі своєю коханою Іриною. Того ж року в молодого подружжя народився син Володимир. У 2007 році на світ з’явилася донечка Софія, а у 2019 році дружина подарувала ще одну донечку — Даринку. Діти були сенсом життя чоловіка.

Шукаючи власне покликання, у 2006 році Володимир почав займатися сантехнічними роботами. Він усвідомлював, що це буде непросто, однак наполегливість і впевненість у власних силах вели його до мети.

30 серпня 2014 року Володимира Павлюка було призвано на службу до Збройних сил України. Він воював у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, брав участь у боях за Широкине та Дебальцеве. Його побратим Ігор Гром’як згадує, що вони разом воювали у Дебальцевому. За його словами, Володимир, позивний “Антибіотик”, був душевною людиною, умів підтримати будь-яку розмову, дати добру пораду, розрадити та щиро співпереживав.

Після виходу з Дебальцівського котла у лютому 2015 року Володимир продовжив службу у Станиці Луганській. У вересні того ж року був звільнений у запас, повернувся додому та знову зайнявся улюбленою справою. Також був у складі правління Калуської спілки учасників АТО/ООС.

Розмірене і спокійне життя змінило повномасштабне вторгнення московського окупанта на територію України. Володимир пішов на війну свідомо. Брав участь у захисті Києва, боях за населені пункти Іванків, Кухарі, Дитятки поблизу Чорнобиля. Згодом воював на напрямках Житомира, Донеччини — Покровськ, Добропілля, Слов’янськ, Краматорськ, Яковлівка.

Побратими згадують його як чудового бійця, надійного друга, щиру та чуйну людину. Товариш Віктор Чернега з позивним «Бандера» ділиться, що перше, що згадується про Володимира, — це його щира усмішка і добрий настрій, яких він ніколи не втрачав. Володя завжди вмів пожартувати, вселити впевненість і розрядити навіть найскладнішу ситуацію.

Дружина Героя додає, що люди завжди тягнулися до нього, бо поруч відчували людину, з якою можна просто поговорити, поділитися переживаннями. Володимир нічого не вимагав натомість — він просто любив життя, дітей і свою родину. Водночас мав чітке розуміння, що таке обов’язок і що таке країна.

Володимир Павлюк загинув 18 січня 2023 року під час бойових дій із військовими формуваннями Російської Федерації поблизу села Роздолівка Бахмутського району Донецької області. Йому було 45 років. Свій останній спочинок Герой знайшов 22 січня на Алеї Слави Калуського міського кладовища.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08