Хрещення, весілля і викрадення серед білого дня. На Калущині початку ХХ століття перехід жінки в іншу віру закінчився погрозами, нічними нападами на школу у Вістовій та насильним “поверненням” до родини — на очах байдужої громади. Розповідаємо чим завершилася історія викрадення дівчини
Ділиться Інформатор.
У першій частині ми писали, що Берта Бартфельдова, покохавши вчителя із Вістової, вирішила охреститися, щоб одружитися із ним. Це категорично відкидала місцева єврейська громада, але дівчина пішла на цей відчайдушний крок. Детальніше у першій частині матеріалу.
Після викрадення, львівське “Діло” подає шлях, який подолали викрадачі разом із Софією. Кінцеве місце призначення містилося у Богородчанах (ймовірно там були родичі батькі новохрещеної християнки). Там її намагалися морально і фізично зламати, аби вона повернулася назад до юдаїзму:
Безпомічну п. Таранькову убезвладнено і повезено незвичайно поспішно. Переїхавши Хотїнь змінено в Загірю коні тай візника а відтак пішла дорога на Добрівляни, Новицю, Петранку, Красну і Росільну (тут був попас і зміна коний у Качів), а досьвіта довезено п. Таранькову як опісля виказало ся до Богородчан, де її приміщено у богатої бабки Гені Райнер.
Тепер почали ся моральні а то й фізичні знущаня над спійманою неофіткою. Силувано її перейти назад на жидівство, шукано за сьвятощами, щоби їх спалити пробувано здерти слюбну обручку і т. д. Для виконаня пресиї на стероризованій й безаомічній жінці, ужито ще такого маневру, що дня 28. приїхав з Завою Псахе Гібшман з вісткою, що п. Софія не має чого марно опирати ся, бо її мужа вже застрілено в Вістовій, так що їй нікуди вертати. Коли і се не помогло, тоді загрожено їй муками й темницею. Розумієте ся, що відтято її від сьвіта та перепроваджувано раз у раз до иншої хати, так що за короткий час свого побуту була аж у пятьох домах”
Витяг із газети “Діло” за 13 січня 1913 р.
Йдеться про перші дії після зникнення Софії Таранькової. Чоловік потерпілої звернувся до адміністративних і судових органів, однак реакція була повільною. Автор тексту акцентує на фактичній бездіяльності богородчанської поліції, яка, навіть маючи інформацію про місце перебування жінки, не вжила негайних заходів для її звільнення.
Тимчасом п. Таранько сповіщений про викрадене жінки нарочним післанцем о. І. Січинського з Вістови, звернув ся до адмінїстрацийних і судових властий і вони почали пошукуваня. Та хоч калуський суд вже в суботу відніс ся до богородчанського, щоб шукати там за п. Софією, то інспектор тамошної поліциї, хоч стрінув з бурмістром її в одній жидівській хаті, то зовсім не завдали собі труду, щоб визволити її. Що більше: переданий п. Софією лист до мужа і перстінь і досі не наспіли на місце призначеня!
В неділю рано о год. 10 ій звернула ся калуська жандармерия на пропозицію правного заступника п. Таранька, адв. канд. Т, Коритовського до богородчанського постерунку, щоб за пропащою шукати в домі її батька. Алеж ся депеша прийшла на місце призначеня аж о 6 год. веч.! Богородчанська жандармерия звинула ся швидко і вже о 8-ій годині була п. Софія Таранькова визволена з дому Штрайфлерів, на постерунку жандармериї, відки її відвіз на другий день зазвізований муж під ескортою жандармською домів на Станиславів.
Найдене наспіло вже в крайнім моменті, бо саме в неділю надав в Калуши якийсь “Елїяс” (очевидно син Бартфельда) до вуйка Нухіма Гельмана в Богородчанах депешу такого прозорого змісту: “Waare expedieren! Gefahr droht!” (Прискорити товар! Нависає небезпека!)
Уривок із німецькомовної телеграми подається як доказ наміру якнайшвидше вивезти Софію Таранькову в інше місце, щоб уникнути викриття. Використання слова “товар” у тексті підкреслює знеособлення жертви та кримінальний характер дій причетних осіб. Після повернення додому стан жінки був настільки тяжким, що її негайно поклали до ліжка. Судово-лікарська комісія офіційно зафіксувала серйозні тілесні ушкодження, що підтверджує насильницький характер утримання.
Окремий блок тексту присвячений суспільному тиску на родину Тараньків після події. Автор описує атмосферу страху, погрози та конфлікт довкола публічної діяльності Таранька, зокрема спроби домогтися його переведення з Калущини через адміністративні органи.
Та заки жидівські фаватики веліли свій “товар” далі десь виекспедиювати, найшла ся п. Софія Таранькова у своїй рідній хаті. Одначе прибула вона в пожалуваня ріднім стані, так що лягла відразу до ліжка, а судово-лїкарська комісия зложена з д-ра Маркевича й Кічалеса та енерґічного слідчого судиї Білинського сконстатувала у хорої тяжке ушкоджене тіла. І нині живуть п. Тараньки мов у виїмковім станї, непевні свого житя і здоровля в селі, а тим менше в Калуши ізза погрози жидівських хасидів.
Та характеристичне тут і те, що в жидівською чернею не соромлять ся іти рука в руку калуські жидівські інтелігенти, як д-р Візенберґ, котрій не женував ся виступити на раді шкільній окружній з цілою філіпікою (у значенні образливої, підбурювальної промови) проти так взірцевого учителя як п. Таранько, роблячи квестию з того, що йому дано дозвіл женити ся, без предладаня сеї справи на пленум ради, а вкінци вніс, щоб п. Таранька перенести з Калущини, “бо ся справа прибере трагічний оборот!”
Досі арештовано в справі уведеня п. Таранькової Ісаака Поля, Нухіма Ґрінфельда і Мойсея Тромпетера false Чеховича”
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
