Дівчата під Крутами: як юні доброволиці змінили історію українського війська.

Про подвиг крутянців знає кожен, але участь дівчат у цьому бою довгий час залишалася таємницею. Олена Мельничук та Клавдія Дубова стали першими жінками, які добровільно вирушили на станцію Крути, щоб пліч-о-пліч із хлопцями боронити Україну.

Ділиться Інформатор, посилаючись на сайт Українська правда.

Щороку 29 січня Україна схиляє голову в пам’ять про героїв, які взимку 1918 року вписали одну з найдраматичніших сторінок у літопис нашої державності. На залізничній станції Крути близько чотирьох сотень відважних курсантів Першої української військової школи та бійців Студентського куреня Січових стрільців прийняли нерівний бій проти регулярної більшовицької армії, яка переважала їх чисельно у понад десять разів. Протягом багатьох десятиліть радянська пропагандистська машина докладала титанічних зусиль, щоб або повністю викреслити цей подвиг з історії, або дискредитувати його, тавруючи як “трагічну помилку” чи “беззмістовну жертву”.

Проте крізь товщу забуття до нас повернулися справжні свідчення очевидців, які щоразу відкривають нові, вражаючі грані тогочасного героїзму. Однією з таких маловідомих сторінок стала участь у кривавому протистоянні дівчат-доброволиць, чия самовідданість тривалий час залишалася в тіні чоловічої звитяги. Лише завдяки копіткій роботі сучасних дослідників, зокрема істориків Юрія Юзича та Віталія Скальського, вдалося розірвати коло мовчання.

Спираючись на унікальні спогади учасника бою Левка Лукасевича, вони повернули українській пам’яті імена перших жінок, які стояли пліч-о-пліч із чоловіками на крутянському фронті — Олени Мельничук та Клавдії Дубової.

Організаційний тил та шлях на фронт

1917 рік став періодом активної розбудови молодіжних організацій. Однією з найвпливовіших був “Осередок середньошкільників”, що об’єднував учнів близько 30 київських закладів. Дівчата брали активну участь у його роботі. Яскравою постаттю була Харитя Кононенко, донька поета Мусія Кононенка. Хоча вона залишилася в Києві, її спогади “Пам’яти безталанних друзів”(1922 р.) передають весь жах тих днів: вона описувала болісний процес упізнання та поховання 28 загиблих крутянців, чиї тіла повернули до Києва після відходу більшовиків.

Проте Олена та Клавдія обрали інший шлях — безпосередньо на передову. Вони мали медичну підготовку, оскільки були ученицями фельдшерської школи. У січні 1918 року вони виїхали з Києва у складі 1-ї сотні Студентського куреня Січових стрільців.

Олена Мельничук: від Миргорода до Карлового університету

Олена народилася у 1899 році в Миргороді. Її шлях до добровольства був свідомим і поступовим. Вона закінчила церковно-приходську школу, залізничну школу у Фастові та Земську фельдшерську школу. У 1917 році вона вже сама працювала вчителькою в селі Острів на Київщині, одночасно відвідуючи вечірні курси гімназії для дорослих.

Після бою під Крутами її служіння Україні продовжилося. Через рік вона вже була старшою сестрою-жалібницею у шпиталі на 600 ліжок на Галичині, де також завідувала культурно-освітньою справою. Разом із військовими Олена потрапила до табору інтернованих у польському Каліші. Саме там вона познайомилася зі своїм чоловіком, педагогом Іваном Кобизьким.

В еміграції у Чехословаччині Олена не залишила медицину. Вона вступила до престижного Карлового університету в Празі, стала фахівцем із внутрішніх хвороб і очолила Спілку українських лікарів Чехословаччини. Її наукові праці публікувалися у львівському часописі «Лікарський вісник». Точне місце її поховання досі шукають історики, припускаючи, що вона могла спочити у Празі або Ліптовському Мікулаші поруч із чоловіком та братом-інженером.

Клавдія Дубова: розвідниця, що не знала страху

Клавдія Дубів (Дубова) народилася 1898 року на Черкащині. Вона закінчила Звенигородську жіночу гімназію, а згодом працювала в Міністерстві освіти УНР у Києві. Сучасники запам’ятали її як надзвичайно діяльну жінку, яка “відносила себе до інтелігенції”.

 

Її військова біографія вражає: Клавдія пройшла весь бойовий шлях Армії УНР. Влітку 1921 року вона служила розвідницею Повстансько-партизанського штабу під керівництвом Юрка Тютюнника. Вона нелегально переходила кордон, виконуючи завдання зі збору даних та зв’язку з повстанцями. Навіть під загрозою арешту чекістами Клавдія не видала таємниць. За мужність у Першому зимовому поході 1919-1920 років вона була нагороджена Залізним хрестом Армії УНР.

Крім військової служби, Клавдія була творчою особистістю — співала в Українському національному хорі Олександра Кошиця. В еміграції вона вийшла заміж за Івана Очеретька, ветерана кількох воєн та лікаря.

Спадщина крутянської родини

Родина Очеретьків виховала двох синів — Ярослава та Аркадія — у дусі свідомого українства. Обидва народилися у важкі часи еміграції (Ярослав — у таборі для інтернованих), але обидва стали видатними лікарями в США. Клавдія померла у 1950 році в Німеччині, так і не побачивши вільної України, але її сини до кінця життя підтримували українську громаду в Америці, вшановуючи пам’ять своєї матері-героїні.

Ці долі доводять, що Крути — це не лише чоловіча історія. Це історія цілого покоління, де жінки нарівні з чоловіками брали на себе відповідальність за долю держави, чи то зі скальпелем у руках, чи то з розвідувальним завданням у тилу ворога.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08