Поки соляні промисли більшості сіл Прикарпаття залишилися лише на сторінках підручників історії, у селі Петранка Рожнятівської громади продовжують користуватися сировицею просто з-під землі.
Пише Інформатор.
Місцева соляна криниця збереглася у селі Петранка до наших днів. Це село, що на Рожнятівщині, з давніх-давен славилося своїми багатими соляними джерелами, які були основою промислу всього Бойківського регіону. Традиційне солеваріння відбувалося тут шляхом випарювання води з природних джерел. Хоча промислові масштаби залишилися в минулому, але жива історія Петранки продовжується й донині. Сьогодні село, яке історично поділене на Горішню та Долішню частини, залишається одним із небагатьох місць, де збереглася діюча соляна криниця. Розташована вона у Горішній Петранці, де місцеві мешканці, а також жителі навколишніх сіл, досі активно використовують природну ропу (сировицю) у побуті та господарстві.
Староста села Іван Лесюк зазначає, що ця криниця досі працює — велика рідкість, адже зазвичай такі місця закидають.
“У багатьох сусідніх селах також колись були джерела з сировицею, проте через недбалість та відсутність догляду вони були занедбані або втрачені назавжди”, — каже староста.
У Петранці ж до збереження історичної спадщини підійшли відповідально: завдяки ініціативі та підтримці однієї з місцевих пекарень територію довкола криниці повністю облагородили. Стару конструкцію замінили на новий добротний будиночок, оновили внутрішні елементи та встановили спеціальні захисні лотки, які запобігають потраплянню всередину стічних вод. Такий благоустрій дозволив зберегти чистоту та якість ропи на високому рівні.
Значущість цього об’єкта підтверджують і фахівці.
“Минулої осені до нас у Петранку завітали представники Харківського інституту з метою вивчення природних соляних ресурсів регіону. Науковці були приємно вражені станом джерела та офіційно зауважили, що соляна криниця у Петранці є однією з найкраще збережених”, — розповів Іван Лесюк.
Для місцевої громади це не просто джерело сировини, а важливий елемент ідентичності, який вдалося не лише вберегти від руйнації, а й перетворити на охайну пам’ятку, що продовжує служити людям.
Місцеві старожили розповідають, що колись сіль була настільки дорогою, що її називали “білим золотом”. У ті часи не було холодильників і тому соління було основним способом тривалого зберігання м’яса. Мешканці Петранки засолювали м’ясо качок, курей та готували соління на зиму.
Соляну ропу добували з сировинного вікна, тобто з криниці, за допомогою коша з лозини, обтягненого воловою шкірою. Коші з соровицею витягали з криничної глибини каратом, що обертався за допомогою коня, якого поганяв робітник. Видобуту соровицю розливачі вливали до залізних котлів у яких згодом над вогнем варили сіль аж до повного випаровування води. Таким способом тоді отримували сіль у твердому стані.
Мар’яна Локатир
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
