Від прифронтового Херсона до ліцеїв Калуша: диякон Пахомій про місію та “піст на соцмережі” | ІНТЕРВ’Ю

Три роки служіння у прифронтовому Херсоні навчили диякона Пахомія головному — жити одним днем і безмежно довіряти Богові. Сьогодні він продовжує свою місію у Калуші, де не лише підтримує громаду, а й кидає виклик сучасним залежностям.

Про “піст на інтернет”, роботу з молоддю та складний шлях до людських сердець диякон Пахомій розповів у відвертому інтерв’ю Інформатору.

— Ви три роки служили в Херсоні — місті, яке пройшло через надважкі випробування. Що для Вас там було найскладнішим і який духовний досвід ви звідти привезли?

— Найважчим було бачити, як люди не завжди відкриваються Богу. Мені, як служителю, хотілося, щоб усі йшли до церкви, сповідалися, причащалися. Але я зрозумів: у людини є вільна воля. Бог через мене пропонує, а людина — вибирає. Як казав святий отець Піо: “Бог завжди промовляє, але люди ставлять себе в такі обставини, щоб Його не чути”.

Херсон навчив мене жити одним днем. Господь часто наголошує: “Живіть сьогоднішнім днем, завтрашній сам про себе потурбується”. Я навчився бути терпеливим і чекати на людей так, як Бог чекає на кожного з нас. Це досвід абсолютної довіри: коли ти щоранку кажеш “Ісусе, довіряю Тобі” і просто робиш свою справу.

— Тепер Ви служите в Калуші. У чому бачите свою головну задачу тут? Це робота з військовими, переселенцями чи щось інше?

— Моя головна місія — проповідувати Боже Милосердя. А форма цієї місії може бути різною. Сьогодні мене запрошують до шкіл та ліцеїв, і я з радістю йду до молоді та студентів. Це важливо — вийти за межі храму.

Якось під час зустрічі з мером ми обговорювали проблеми міста і зайшла мова, що однією з найбільших бід є наркоманія серед молоді. Наше завдання — церкви, вчителів, батьків — не засуджувати цих дітей. Як казав Блаженніший Любомир Гузар, ми теж були молодими і теж помилялися. Наше завдання — допомогти їм знайти справжнє щастя, а не штучні замінники.

— Як Вас сприйняли калушани? Чи відчуваєте різницю в духовному житті людей тут і на півдні?

— Знаєте, коли я тільки приїхав і йшов від церкви до монастиря, зі мною ніхто не вітався. Я мусив сам першим казати: “Слава Ісусу Христу!” Хтось відповідав, хтось мовчав. Але минуло три місяці і тепер я бачу зміни. Молодь вітається, ми спілкуємося. Навіть коли чую на вулиці сороміцькі слова, зупиняюся і лагідно кажу підліткам: “Не робіть цього, це шкодить вашій душі”. І вони прислухаються. Я намагаюся дивитися на Калуш не світськими, а духовними очима. Бог не хоче смерті грішника, він хоче його навернення.

— Як проходить Ваш звичайний день? Чи є у ньому місце для сучасних технологій?

— Мій день — це передусім молитва. “Ora et labora” (молися і працюй) — так вчили святі отці. Літургія, вервиці, прибирання, праця, читання. Але я також заходжу в соціальні мережі. Проповідую у Facebook, виходжу в прямі ефіри в TikTok, спілкуюся з підлітками в інтернеті. Це теж частина місії — йти туди, де є люди.

— Проте нещодавно Ви майже на чотири місяці відмовилися від соцмереж. Чому зважилися на такий “цифровий піст”?

— Це була внутрішня підказка від Бога. Один кардинал дуже влучно сказав, що сьогодні найбільший піст потрібен саме на інтернет. Залежність від гаджетів є величезною проблемою навіть для християн.

Я і зараз практикую “дні тиші”. З вечора четверга по вечір п’ятниці намагаюся 24 години бути без соцмереж. Це час для роздумів про страждання Христа. Закликаю кожного: спробуйте хоча б у перший день Великого посту вимкнути новини, не дивитися фільми, а побути в тиші. Це колосальний плюс для здоров’я душі.

— Яку пораду Ви дасте тим, хто відчуває, що телефон забирає багато часу із життя?

— Не шукайте нагоди. Видаліть додатки на місяць. У мене є кнопковий телефон без інтернету — це мій великий плюс. Я залишаю смартфон і користуюся кнопковим, щоб бути на зв’язку для молитви та підтримки людей, але не “тонути” в стрічці новин.

І не думайте, що це проблема лише молодих. Буває, бабуся скаржиться на внука в TikTok, а сама в Facebook сидить довше за нього. Найкращі ліки — зайняти себе живою справою, читанням чи працею. А якщо важко самому — віддайте телефон другу на день і скажіть: “Поверни мені завтра”. Повірте, світ не зупиниться, а ви нарешті почуєте Бога.

Читайте також: Монах з Гошева переїхав у Херсон і вчить людей молитися українською

Мар’яна Локатир