Від шматка тканини до героя сцени: таємниці створення франківських ляльок

Майстри Івано‑Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки розповідають, як з простих матеріалів — паперу, тканини, пінопласту, картону — народжуються ляльки, що стають улюбленцями глядачів.

Пише Інформатор Івано-Франківськ

Художниця-постановниця Любава Бай підкреслює: будь-який матеріал можна перетворити на творчий образ. Улюбленою лялькою Бай є Чортик, хоча робота театру передусім про світлих і добрих персонажів для дітей.

“Найбільше мені подобається у своїй роботі те, що вона не повторюється. Навіть якщо це ті самі техніки, навіть якщо це ніби процес виробництва, він творчий. Чи це буде лисичка, чи якийсь дідусь, чи мара – це завжди буде щось різне. Кожен раз ти робиш щось нове, вивчаєш щось нове. І дуже багато роботи в матеріалах, що мені подобається, що мене цікавить. Не дає розслабитися”, – розповідає Любава Бай.

За її словами, основою для майбутньої ляльки може бути будь-що, від пакета до пінопласту, від картону до поролону.

У майстерні працюють художники, модельєрка та декоратори. Важлива координація, щоб ескізи ставали реальними образами. Створення костюмів для ляльок — тонка, детальна робота, відмінна від пошиття для людей.

Від ескізу до репетиції на сцені лялька проходить довгий шлях. У творчій майстерні театру ляльок працюють три художники, модельєрка і майстер з декорацій.

“У нашій майстерні… Стара назва «цехи» мені не подобається, вона якась радянська і неприємна для мене особисто.  У творчій майстерні працюють прекрасні люди. Ігор має креативний підхід. Він дуже гарно робить якихось смішних персонажів, таких цікавих. І надихає мене тим, що багато часу приділяє дослідженням. Він знаходить щось цікаве, вивчає його, потім робить”, – ділиться Любава Бай.

Головний художник Дмитро Редька розповідає про свій шлях від малювання до сценографії та нову прем’єру “Яви нам Ангелів твоїх”. Майстри стикаються з технічними викликами: наприклад, голову Вовка для вистав доводилось переробляти через надто велику вагу.

У Франківському театрі популярними є ляльки, виготовлені з пап’є-маше. І хоча на перший погляд це нескладний матеріал, тут є свої особливості, які можуть звести нанівець багатоденну працю. Так, довелось переробляти вже готову голову Вовка, одного з персонажів вистави “Стежечка Святого Миколая”.

“Він дуже милий, дуже гарний, але він вийшов заважкий. Він мав бути більшим за інших персонажів, плюс ми довго вирівнювали шар пап’є-маше, додали більше шпаклівки. Плюс, за задумом, голова обклеювалась штучним хутром, для натуральності. Ми використовували клей, який кристалізується і теж додає свою вагу. І так шар за шаром, непомітно, він став все важчим”, – розповідає Любава Бай.

Сама лялька гапітна – зі спеціальним механізмом всередині, який теж додає ваги. А враховуючи, що вистава планувалась виїзною, і показувати її треба було кілька разів на день, потрібно було вовка полегшувати.

Ще одна проблема теж стосувалась вовків. Для вистави «Вовк і семеро козенят» потрібно було зробити два варіанти ляльки – темну і світлу. А голови були більшими за людську.

“Не ми були художниками головними цієї вистави, це була художниця з Києва. І ми з нею онлайн комунікували, фотографували все це. І ми зробили дві голови вже цих вовків, і в один момент вона каже: знаєте, ці вовки не ті, які би мали бути, вони не підходять, тому перероблюємо. Так що у нас за минулий рік три голови вовка не пішли в рух, але таке життя, таке трапляється”, – розповідає мисткиня

Видів ляльок для театру у світі є багато. Кожна культура привносила у цей вид мистецтва щось своє. Для України характерною є вертепна лялька.

“Це народна українська лялька, як називав її Іван Франко, лялька на патику. Її ще називають лялька-бовтанка, тому що в неї не закріплені ручки-ніжки, ти тримаєшся за паличку, крутиш, і ручки з ніжками бовтаються”, – розповідає Дмитро Редька.

У Європі класичними ляльками для вистав є Панч, Пульчинелло, у Російській імперії були скорморохи. У ХХ столітті стала розвиватись верхова тростинна лялька. Започаткував її театр Образцова, потім підхопив і активно розвинув Харківський театр ляльок.

В Японії традиційною є вивідна, планшетна лялька. Спочатку вони були невеликими, а зараз можуть бути у половину зросту людини і працюють на підлозі. З Індонезії до нас прийшла тіньова лялька. А також є велика кількість гібридних ляльок, де поєднуються кілька різних систем.

За словами Дмитра Редьки, йому найбільше подобається концепція сучасного європейського театру предмету, де немає конкретного образу, а оживлюється якась фактура. І вже уява глядача домальовує певні образи героя, якого показує лялькар.

“Магія прекрасна в оживленні неживого. Але будь-які ляльки цікаві. Зараз я працюю з тіньовою лялькою, розумію, наскільки вона глибока і багатогранна. Здавалося б плоске зображення, але скільки можна зобразити звичайною плоскістю”, – зазначає художник.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08