У її руках — понад сімдесят років української історії, переплетеної нитками на полотні. 76-річна Марія Худик із села Петранка Рожнятівської громади почала вишивати ще дитиною, навчаючись у бабусі і пронесла цю любов крізь усе життя — від скрутних часів, коли вишивка допомагала виживати, до сьогоднішніх днів, коли вона стала головною розрадою.
Пише Інформатор.
Руки 76-річної Марії Худик з Петранки пам’ятають вишиття ще з початкової школи, але не знають спокою й досі. Для майстрині вишивка — це не просто хобі, а спосіб закарбувати пам’ять, вижити в скрутні часи та передати любов найріднішим. Попри поважний пані Марія продовжує вишивати та творити, перетворюючи звичайні різнокольорові нитки на справжні родинні обереги.
Жінка розповідає, що її творчий шлях розпочався з дитинства, від уроків бабусі, чиї вишиті котики вона й досі дбайливо зберігає в коморі як найнайціннішу пам’ятку. За своє життя Марія Василівна вишила безліч наволочок, подушок та скатертин, рушників, якими й досі прикрашена її оселя. Був у її біографії і період, коли вишивка допомагала виживати: у важкі часи майстриня власноруч вишивала величезні триметрові килими на мішковині. Сьогодні ж її роботи — це переважно подарунки та святкові рушники.
Життєва історія Марії Василівни тісно переплетена з її творчістю. Разом із чоловіком вони народилися в один день — 1 вересня. Подружжя виховало двох синів та доньку. Доля принесла чимало випробувань, зокрема і гірку втрату молодого сина та розлуку з дітьми через війну. Жінка каже, що саме вишивка залишається для неї розрадою. Вона щиро зізнається, що сучасні технології та бісер їй не до душі, адже справжня душа речі — у кожному хрестику, зробленому звичайною ниткою.
“Я вишивала з дитинства, ще від баби навчилася. Навіть тепер на кошик на Паску рушничок вишила. А цими днями в’яжу, бо ниток маю багато, то в’яжу під ноги такі хідники-килимки. Окуляри вже давно маю, без них ніяк, але все одно люблю вишивати. Колись ми бідні були, то я килими вишивала на мішковині. Тоді не було за що купити, то ми самі все робили. У мене в хаті все вишите — і на горі в залі, і в спальні рушники по образах. Молоді зараз усе позакидали, а в мене все стоїть. Люблю я це діло, лиш уже здоров’я нема так, як колись”, — ділиться спогадами Марія Худик.
Попри поважний вік, пані Марія не уявляє свого дня без праці, адже звикла, що руки мають бути постійно зайняті корисною справою. Навіть зараз, коли очі потребують окулярів, вона й далі продовжує вишивати рушники та килимки, бо саме в русі та творчості вбачає секрет довголіття.
Мар’яна Локатир
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
