40 років колекціонування та понад 200 свідчень минулого Болехова | ІНТЕРВ’Ю з Андрієм Захарківим-Олійником

Андрій Захарків-Олійник збирав ці матеріали 40 років — і зрештою перетворив приватну колекцію на повноцінний альбом про Болехів та околиці. У виданні — рідкісні поштівки, зразки каліграфії, друки кінця ХІХ — початку ХХ століття, частина з яких публікується вперше.

Пише Інформатор.

Старі листівки відкривають двері минулого та дають можливість поринути у епоху, що там зображена. Це мить, яка зафіксована на папері, яка дає цінну можливість побачити яким був населений пункт 50, 100 чи навіть 150 років тому. Вони зберігають не лише вигляд вулиць і будівель, а й атмосферу часу — поштові штемпелі та особисті історії. Саме з таких деталей складається жива пам’ять міста, яку вже неможливо відтворити інакше.

Як формувалася збірка “Болехів, Гошів, Бубнище та околиці на давніх поштівках і світлинах кінця XIX – середини XXст.” , чому деякі унікальні знахідки не увійшли до книги, цінні знахідки, історії, які зберігають старі листівки та що залишилося “за кадром” — у розмові з колекціонером та упорядником альбому Андрієм Захарківим-Олійником.

— Пане Андрію, як довго ви формували свою колекцію, яка згодом стала основою альбому, який ви презентували у Болехові?

— Збирав колекцію протягом 40 років. Активна фаза колекціонування була з 1996 року. Після того, як моя мама відійшла, почав усе тут формувати.

— Яка загальна кількість листівок, ілюстрацій та інших документів уміщена в альбомі? Чи вся ваша колекція є значно більшою?

— Усього ілюстрацій — 261. Ми вирішили подати також зразки каліграфії, поштівки, бо деякі з них надзвичайно цікаві, унікальні. Особливо зразки каліграфії. Звичайно, колекція більша. Може, не набагато більша, бо, крім старих матеріалів, я формую й упорядковую все нове, що виходить і що мені трапляється. Не викинеш, бо інколи це нові листівки, запрошення чи буклети. А це можуть бути малі тиражі. В один момент я вирішив, що це також треба формувати й упорядковувати.

— Андрію, чи можете пригадати, яка листівка у вашому альбомі є найстарішою?

— Найстаріша — десь кінця XIX століття.

— Чи є якась листівка, яку ви обожнюєте або яка для вас є найціннішою?

— Складно сказати про найулюбленішу. Якщо зараз почну переглядати альбом, щось найбільш цікаве згадається. Нещодавно мені подарували дуже цікаву листівку старого австрійського періоду. Також купив дві фотографії двох осіб із Болехова. Я збираю багато фотографій. На жаль, вони не потрапили в альбом, але вони унікальні, дуже цінні.

— Чим вони унікальні, на вашу думку?

— Це фотосалонні фотографії, так звані «на картоні». Вони існували з кінця XIX століття до Першої світової війни — приблизно до 1916 року. Світлини виконані на картоні. Унікальність у тому, що подружня пара — окремо жінка і окремо чоловік — сфотографовані в дуже пристойному фотосалоні «Софія» або «Зофія», що був у Болехові.

Фотографії мали стандартні розміри — два, а можливо, й три формати.

— Чи вдалося щось дізнатися про цих людей, що на фотографіях?

Ззаду пришпилений (і в жінки, і в чоловіка) аусвайс — бланк на безкоштовний проїзд усіма залізничними коліями Цісарсько-королівських залізниць по всій Австро-Угорщині.

Чоловік був керівником будівництва і їздив по всій Австрії. Він був українцем, бо там надруковано його прізвище також українською мовою. Цінність у тому, що цей бланк пришпилений ззаду — фактично як паспорт, який розгортається. Для нас, українців, галичан, це ще й важливо тим, що там є печатка Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки.

— Хто допомагав вам видати цей альбом?

— На жаль, дизайнер, який це робив, помер. Його дружина довершувала справу. У Львові був дуже молодий, талановитий дизайнер — Андрій Кісь. Ми з ним були знайомі. Це вже другий альбом із моєї колекції, який він оформлював. Перший — “Бережани і околиці”, що вийшов два роки тому. Це була його остання праця. Альбом про Болехів уже завершувала його дружина — Соломія Лобода. Минув рік, як Андрій відійшов. Він зробив приблизно 80% оформлення, а дружина, після його смерті, завершила його роботу.

— Ви говорили про фотографії подружньої пари з Болехова. Чи плануєте в майбутньому нову працю, новий альбом?

— Спершу треба щоб цей альбом почав розходитися. Наклад — 500 примірників, це чимало, вкладені кошти.

— Чим цінні ці листівки для вас і для Болехова?

— Поштівки цінні тим, що, крім зображення, там може бути, якщо це пошта, ціла історія, яку варто зберігати.

— Дякую за розмову

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08