Робота, втечі і жандармерія: як виживали селяни Калущини понад 115 років тому

Ще у 1909 році в Калуші діяли приватні “бюро праці”, а селян, які намагалися залишити роботу, розшукувала жандармерія. Лист місцевого адвоката до львівської преси відкриває маловідому сторону трудової міграції того часу.

Розповідає Інформатор.

Із галицької періодики 1909 року дізнаємося, що селяни з Калуського повіту йшли на різноманітні роботи в інші повіти, зокрема на теперішню Коломийщину. Втім, цікава інша річ — у Калуші діяло два бюро праці: одне було повітовим, а інше належало калушанину. Це може свідчити про те, що на початку ХХ ст. у Калуші вже були свої, можливо, й не перші бізнесмени, адже поруч із повітовим відкривалися різноманітні приватні установи — у даному випадку бюро праці. З іншого боку, наявність двох організацій, що відповідали за пошук людей та їх працевлаштування, може свідчити про великий відтік людей із Калуша та навколишніх сіл на сезонні роботи в різні повіти тодішньої Станіславської області.

Далі подаємо лист калуського адвоката Андрія Коса до львівської газети “Діло”, у якому він аналізує ситуацію з “ринком праці” Калуського повіту, зазначаючи можливі причини, місця роботи та навіть імена деяких працівників:

“Письма з краю. З Калуша. (Чи панщина перевела ся?) З калуського повіта йде багато людий в другі повіти Галичини на роботу на двірських обшарах. Йдуть робітники ті або на жнива т. зв. вижен, або наймають ся на протяг часу кількох місяців до сезонових робіт пільних. Посередничать в наймі робітників істнуючі в Калуши два бюра посередництва праці, а то одно урядове: повітове , а друге приватне гр. Стефана Лося.

Бували випадки, що робітники покидали роботу і вертали домів. Звичайно робили вони се тому, що працьодавець не дотримував заключеної умови, давав злий харч і т. п. Так покинули роботу у якогось пана в повіті Городенка робітники з Угринова середного: Василь Лилик, Михайло Васютяк, Андрій Семків, Стефан Сінів, Дмитро Савчук, Стефан Грицюк і Іван Базюк, а два робітники з Грабівки котрих імен не знаю. Всіх тих робітників на дни 3 червня с. р. жандармерия забрала та спровадила до Староства Городеньского чи на місце роботи”

Із листа дізнаємося, що в пошуках кращої долі та бажаючи забезпечити свої родини працівники з Калущини поверталися додому через низку причин: неналежні умови праці та відсутність належного харчування. Водночас калуський адвокат відзначає роль у цих процесах місцевої жандармерії, яка розшукувала працівників і повертала їх до місця праці або до Городенківського повіту.

Сам факт існування у Калуші двох бюро праці — повітового та приватного — свідчить про оформлення організованого ринку найму. Йдеться не лише про стихійні виїзди селян на заробітки, а про системний процес із посередниками, які фактично контролювали потоки робочої сили. Наявність приватного бюро також вказує на появу місцевих підприємців, які заробляли на посередництві між роботодавцями та селянами.

Також цей лист є цінним з огляду на імена вихідців із Калущини, які їздили на сезонні жнива, зокрема: Василя Лилика, Михайла Васютяка, Андрія Семківа, Стефана Сініва, Дмитра Савчука, Стефана Грицюка і Івана Базюка (усі — із Середнього Угринова). Окрім цього, адвокат згадує про двох робітників із Грабівки та трьох — із Новиці (імен не вказує).

Описані адвокатом причини повернення селян — погане харчування та недотримання умов угод — дають підстави говорити про вразливе становище робітників. Фактично вони опинялися залежними від роботодавця, а можливості захистити свої права на місці були обмежені. Саме тому втеча ставала єдиним способом реагування на порушення домовленостей.

Наприкінці листа Андрій Кос додає, що такі дії є незаконними, і закликає українських послів зайнятися вирішенням цієї проблеми.

“— Донесено мені також, що так само жандармерия спровадила сего року більше число робітників до села Воронів повіта Товмач на роботу до там. пана Мозеса Вайсмана. Так само минувшого року мала спровадити жандармерия трох робітників з Новиці, не знаю куди.

Таке спроваджуване робітників діє ся очивидно на порученє староства, до котрого місце роботи належитъ, а певно знає о тім також староство калуське, котре заряджує виконанє спровадженя. Намісництво може проте в старостві калуськім докладно справдити, коли, кого і доки спроваджувано.  Таке спроваджуванє робітників є зовсім беззаконне. Можна вправді спроваджувати до роботи слуг (Dienstboten) на підставі обовязуючого ще регуляміну для слуг з 1857 р., однакож того регуляміну не можна приміняти до робітників т. зв. виженових і сезонових.

Подаю се до публичної відомости, та прошу, щоби справою сею заняло ся Намісництво, та наші посли.

Калуш дня 30/7 1909. Д-р Андрій Кос
адвокат в Калуши”

Описані події свідчать: ще на початку ХХ століття заробітчанство супроводжувалося зловживаннями, а втручання влади не завжди було на боці працівників. І хоча минуло понад сто років, багато з цих викликів — пошук гідної роботи, належні умови праці та захист прав — залишаються актуальними і сьогодні.

Згадка про Городенківський і Товмацький (Тлумацький) повіти показує, що трудова міграція мала регіональний характер і охоплювала значну частину Станіславщини. Калущина виступала донором робочої сили, тоді як інші повіти — центрами сезонного попиту, передусім у сільському господарстві.

Опублікований у “Ділі” лист Андрія Коса — це більше, ніж окремий випадок. Це документ епохи, який дозволяє побачити, як формувався ринок праці на Калущині та з якими викликами стикалися її мешканці понад століття тому.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08