Опера, “гігієнічні” вистави та гастролі кількох театрів за місяць, коли до цього місяцями могло не бути вистав — таким був театральний Калуш у 1930-х. Народний Дім на 400 місць, власні костюми та перуки — про це свідчать архівні матеріали тогочасної преси. Це не лише про промислове місто, а й про сцену з операми, ревіями та просвітницькими виставами. Архівні тексти руйнують стереотип про “провінційність”.
Розповідає Інформатор.
До Міжнародного дня театру, який відзначають 27 березня, варто нагадати: Калуш має власну театральну історію, яку не відразу помічають. Архівні матеріали 1920–1930-х років показують, що тут ставили опери та оперетки, проводили просвітницькі вистави й приймали гастролі кількох театрів за один місяць. Народний Дім, аматорські гуртки та активна публіка створювали культурне життя, яке могло позмагатися з більшими містами. І сьогодні театральне життя в Калуші залишається активним: місцеві колективи, аматори та глядачі продовжують традиції своїх предків, збираючи повні зали та підтримуючи мистецтво на сцені навіть під час війни.
Власне зараз у місті проходить “Театральна весна”, де глядач може стати свідком різноманітних вистав від калуських театралів.
Післявоєнний драматичний гурток, про який знали у всьому повіті
Народний Дім у Калуші
Чи не вперше про драматичний гурток у Калуші згадується у 1922 році. Зокрема, у часописі “Театральне мистецтво” (видавався у Львові) за 15 квітня 1922 року йдеться про те, що драматичний гурток у Калуші було засновано у 1919 році при Народному Домі та названо на честь Івана Котляревського.
Ініціаторами його створення були Стефанія Чорпітова, Осип Ткачук, О. Білинська та доктор Мирон Мосора. Його театральна діяльність була знана у всьому Калуському повіті, а далі подаємо його репертуар:
“Кружок дав до сеї пори слідуючі вистави: Освідчини, Медвідь, Кальхас, Теща в хату — нема ладу, Зразковий муж, На перші гулі, Па мятний діточий концерт Шевченка 1919, Вечір Николая, 1920, Концерт 1920, Соколики, Повернувся із Сібіру, Украдене Щастя, Кара Совісти, Назар Стодоля, Міщанська доля, Мартин Боруля, Перехитрили, Наталка Полтавка, Леперівна, Душогуби, Жидівка Вихрестка, Нахмарило (два рази) Одружіння, Діти Агасвера, Концерт в честь Шевченка 1922.
Драматичний Кружок в Калуши, це знана на цілий повіт (та і в других сусідних повітах) трупа театральна, яка зі своіми силами не повстидається виступити навіть. в більшому місті та вдоволить навіть вибагливого критика” (“Театральне мистецтво” (Львів, 14 квітня 1922 р.)
Читайте також про Куліша, Різдво і війну: як у Калуші “ЛюбАрт” презентував містерію “Іродова морока”
Партер, сцена та власні костюми: яким був Народний дім у Калуші на початку 1920-их
Важливо відзначити, що станом на 1922 рік ми дізнаємося про місткість Народного Дому в Калуші та його зал, що є досить цінним і важливим джерелом для вивчення театрального минулого міста:
“Штуки режісерує стало пані С. Чорпітова або п. О. Ткачук. Кружок має до диспозиції все величаву салю “Народного Дому” котра має 400 сидячих місць, балькон обширний, партер і доволі велику сцену, з 5 ма змінами. Кружок поставив собі за завдання відбудувати величавий будинок “Нар. Дому”, котрий Москалі в 1917 р. спалили; відбудова майже на укінченню”
До теми — Народний дім “є вільний від всяких реквізицій”: карна експедиція польського війська 1922 р. в Калуші
Руїни Народного дому в Калуші. Липень 1917 р.
Відбудова Народного Дому, що об’єднала увесь міжвоєнний Калуш
“Театральне мистецтво” Львів, квітень 1922 р
Справа відбудови Народного Дому стала справді народною і об’єднала всіх театралів Калуша, незалежно від їхніх посад. До слова, вони при українській установі мали чималий інвентар, необхідний для виступів: перуки, костюми та інші сценічні атрибути.
“Найбільшу діяльність проявляв кружок в 1921 р. тоді, коли горіла праця коло відбудови “Нар. Дому”, усі члени кружка, не звертаючи уваги на се, чи хто доктор прав, чи купець, чи студент, усі несли радо свою працю на народний жертвенник. Ріжниці у нас не було, одна лише гадка: поставити “Народний Дім”. Головою кружка був тоді п. Осип Ткачук, режісером п. С. Чорпітова.
В кружку була велика карність, свій господар, сценарій, суфлер, режісер, своя бібліотека, перуки, приряди до характерiзацiї та по части ґардероба. Нема в Калуші у нас одноі неділі або свята, коли б не була саля “Народ. Дому” занята на власні вистави. Головою кружка є тепер Михайло Чорпіта; старими піонерами кружка се пп. Білиньска, Чорпітова, Ткачук, Мосора, Ярославська, Ортинський, Іван Бойкович, Тарас Сімко, Павло Максимяк, Н. Ничаівна, п. Сохацька, п. Насадова. На вистави ходять до нас дуже радо жиди та жінки нашої калускої інтеліґенції. Прикро спімнути тут що калуське старше міщанство зовсім не попирає нас, лише молоде міщанство з тов. „Сокіл”.
Калуш не розголошує в часописях про свою працю, але робота тут іде постепенно вперед; всі товариства чинні, одна лише філія “Просвiти” спить вже цілий рік” (“Театральне мистецтво” (Львів, 14 квітня 1922 р.)
Повна зала і сильний голос: оперна прем’єра в повітовому місті
Повна зала, аматорський колектив і амбіція поставити оперу — так у Калуші зустріли “Катерину” в 1930 році. Ось як це описувала львівська газета “Діло” у червні 1930 р:
Витяг із газети “Діло” за 18 червня 1930 р
“КАЛУШ. (Вистава опери “Катерина”) Заходами місцевої філії “Просвіти” виставлено тут у перший день Зелених Свят оперу М. Аркаса “Катерина”. Вистава пройшла незвичайно вдатно. Хоч наше місто не начислює багато охочих співати, зібрано щасливо до цієї вистави всіх охочих аматорів. Хто бачив цю виставу, мав вражіння не гірше за виставу котроїсь кращої нашої професійної дружини. А це доказує, що при добрій волі, охоті і праці можна вивести у нас і тяжчі річи. В ролі Катерини виступила оперна співачка Ольга Дівничева, котра оперу також режисерувала. Зібрана доволі численно публика (що до того й культурно заховувалася!) насолоджувалася не тільки її сильним, гарним голосом, але й захоплюючим відтворенням креації Катерини. Інші партнери: проф. Ребрик (Андрій), п-ні Аронцева (мати), Ів. Аронець (батько), Мик. Когут (москаль Іван) виконанням своїх роль як з боку вокального, так і сценічного творять ансамбль, шо підноситься далеко понад рівень аматорства. Більші, ніж звичайно, хори, рухливі мальовничі гуртові сцени, дбайливість в обставлені сцени, костюмах то-що, прегарний “козачок” у 2-і й дії, виконаний паннами Біленькою, Мандриківиою, Посацькою і Книшівною та панами Кочаном і Мацолою, музика під батутою д-рі Михайла Воробця, зложена з фортепяну (пані Решетиловичева) і з 5 інструментів усе те зложилося на цілість, на яку з приємністю й подивом гляділа публика, як на вислід завзятої праці наших мельоманів. Щасть, Боже, дальшій праці ! Присутній”, — витяг з газети “Діло” за 18 червня 1930 р.
Цей опис показує, що навіть у невеликому повітовому місті на початку ХХ століття існувало активне культурне середовище. Аматорські сили, об’єднані навколо “Просвіти”, фактично виходили на рівень професійного театру. Важливо й те, що публіка була не лише численною, а й дисциплінованою — це свідчить про сформовану театральну культуру в Калуші.
Варто відзначити Ольгу Завадську-Дівничеву. У 1982 році у журналі “Наше Життя”, що видавався Союзом Українок Америки подається біографічна довідка про неї. Народилася у 1893 році в Коломиї у сім’ї Завадських. У 1917 році вийшла заміж за військового Антона Дівнича.
“Спершу жили вони в Калуші, потім у Львові, потім у Станиславові. Всюди, де вона жила, провадила хор і організувала сценічні вистави”
Згодом переїхала до Балтимора, де жила до смерті у серпні 1981 року.
Ольга Завадська-Дівничева (стоїть друга справа). Джерело: Історична Правда. Посмертна згадка про Ольгу Дівчнич із журналу “Наше Життя”, виданий Союзом Українок Америки за 1982 р.
Лекція як вистава та проекційний апарат: як у Калуші боролися з туберкульозом зі сцени
Про іншу доволі незвичну “гігієнічну” виставу дізнаємося із “Діла” за 11 листопада 1933 року. Відначимо, що це радше була своєрідна наукова конференція, де було виголошено виступи про туберкульоз та інші хвороби. Водночас виступаючі використовували графічні зображення, які були показані присутім завдяки проекційному апарату. Далі подаємо детальний виклад газети “Діло”.
Витяг із газети “Діло” за 11 листопада 1933 року
“КАЛУШ. Гігієнічна вистава. В днях 15 — 23 жовтня ц р. відбулася в Калуші спільними заходами “Українського Гігієнічного Товариства” у Львові та окремого комітету гігієнічна вистава у великій сілі “Народнього Дому” Виставу відкрив короткою промовою д-р І. Сохацький, опісля інавгураційний виклад про туберкульозу виголосив присутній особисто голова У. Г. Т-ва у Львові д-р М. Паньчишин. Відчит був ілюстрований відповідно дібраними образамя при помочі проекційного апарату. Того самого дня відбувся виклад д-ра Королюка секретаря тагож Товариства, про скаженину. Обох цих викладів вислухали уважно численно зібрані відвідувачі, які битком наповнили виставову салю. На закінчення вистави виголосив відчит про гігієну хати та туберкульозу д-р Ярослав Дозорськнй, один з ініціаторів вистави. Слід з признанням відмітити дуже прихильне становище наших Інституцій у Калуші до цього почину, яке виявилося в жертвах на сфінансування вистави або в безкорисному відступленні салі, з врешті у виделегуванні членів до дижурів підчас вистави. Такі вистави повинні відбутися у всіх наших повітових містах, бо користь з них дійсно величезна”
Йдеться не стільки про виставу в класичному розумінні, скільки про ранню форму публічної просвітницької кампанії. У 1930-х роках такі заходи були критично важливими — туберкульоз та інфекційні хвороби становили серйозну загрозу. Використання проєкційного апарата свідчить про впровадження сучасних на той час методів комунікації з аудиторією.
Три театри за місяць і жодного взимку: гастрольний хаос 1934 року
Доволі цікавиим є випадок із перебуванням у Калуші театру “Заграва”. У “Ділі” за 18 квітня 1934 року подаються відомості про те, що впродовж листопада-лютого в місті не було жодної вистави, але у перший місяць весни до Калуша приїхали аж три різні мандрівні театри. Далі подаємо пряму мову:
Витяг із газети “Діло” за 18 квітня 1934 року
“Гостина театру Заграва . З кінцем березня ц. р. загостив до Калуша театр “Заграва” під арт. проводом Блавацького, що відіграв кілька вистав, а саме Земля, Тарас Бульба, Мущина з минулим, Змійка і Гетто. Спеціально удатно випали Земля і Мущина з минулим. На жаль, каса ие все дописувала. Та вину цього слід покласти головно на рахунок незорганізованости роз’їздів наших театрів по краю. Доказом є саме Калуш. Бо коли впродовж листопада, грудня, січня і лютого не було в Калуші ні одної виставки котрого небудь із наших мандрівних театрів, то зате в останньому місяці гостювали підряд театри Тобілевича, “Цвіркун” і “Заграва”. Брак відповідного розподілу районів відбивається в першій мірі на касах театрів”
Цей фрагмент добре ілюструє проблему гастрольної системи українських театрів міжвоєнного періоду. Нерівномірність приїздів — від повної відсутності вистав до їх надлишку — прямо впливала на відвідуваність і фінансовий результат. Попри інтерес глядачів, організаційні недоліки стримували розвиток театрального життя в регіонах.
Легка сцена — повні зали: театральні смаки калушан 1930-х
Наостанок розповімо, які вистави калушани полюбляли найбільше у 1936 році, що збирали повні зали. Йдеться про вистави Театру Й. Стадника або ж театру Руської Бесіди. Вони привезли до нашого міста різноманітний репертуар, а калушани мали з чого обрати. Далі подаємо пряму мову із газетної статті:
Витяг із газети “Діло” за 29 вересня 1936 року
КАЛУШ. (Театр Й. Стадника). Від 17. 9. ц. р. гостює в Калуші театр Йосипа Стадннка. Репертуар цього нового театру виминає драми і важкі песи, любуючися в “лекшій музі” – оперетках, муз. комедіях чи навіть ревіях. І треба признати: з цим йому до лиця. Публика хоче бачити добру оперетку чи навіть ревію, яких, на жаль, в останніх часах майже не бачимо в українських театрах. А шкода. Тож якщо дир. Стадника скортіло відновити традицію свого театру в 1926-1928 рр. добре робить. Публика наша і чужа тямить ті часи, коли йшли знаменито вирежисерувані “Княжні чардаша”, “Орлови” й ін. оперетки, що мали в Калуші свою постійну публіку, для якої міг тут сидіти дир. Стадник, не боячись за касу. Тепер шия обсяда пес у театрі Стадника зокрема вимріяний до опереток дует Стефа Стадниківна і Ярема, Тося Лепківна, Постернаківна, голосово добрий Горницький і ще декілька нових сил, кажуть сподіватися, що сей театр зможе дійсно дати нашій публиці добру оперетку чи ревію. Бо коли “Синя чічка” випала слабо (з вини лібретто, не артистів). “Запорожець” краще (хоч голосово за тяжкий), то “Мамон” і “Скампольо” могли вдоволити иавіть вибагливого глядача. В ревіях (на загал не злих) режисер повинен абсолютно уникати дешевих ефектів, що часами надто радять, хоч і бавлять лицю. Сидячи після оцих перших кроків цього молодого театру, можна сподіватися, що він після дальшої праці над собою зумів заповняти люку — опереткою театр, якщо очевидно не скортить його стати “поважнішим”. Тоді нічого нового не внесе в нашу театральну буденщину”
У середині 1930-х у Калуші чітко простежується попит на легкий жанр — оперету, музичну комедію, ревю. Саме ці формати збирали повні зали, тоді як “важка” драматургія відходила на другий план. Це свідчить про зміну глядацьких уподобань і прагнення публіки до більш розважального, емоційно легшого театру.
До Міжнародного дня театру ці архівні тексти нагадують: у Калуші традиція сцени має глибоке коріння. Тут вміли ставити, грати і — що не менш важливо — дивитися. І саме ця традиція формує культурне обличчя міста й сьогодні.
Театральне життя Калуша трималося не лише на професіоналах, а й на активності місцевої громади. “Просвіта”, лікарі, аматори — всі долучалися до створення культурного простору. Це приклад того, як місто саме формує свій культурний рівень. Майже сто років тому Калуш регулярно приймав театри й збирав повні зали. Ці факти змушують порівнювати з сучасністю і ставити просте питання: чи зберегли ми цей рівень культурної присутності театру в місті?
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
