У середу, 8 квітня, Калуська громада зібралася, щоб віддати останню шану молодому воїну, життя якого забрала війна.
Ділиться Інформатор.
Велика кількість калушан із оберемками квітів прийшли віддати шану своєму молодому Героєві — 27-річному Тарасу Борщу. Священнослужителі Калуша відслужили у ПК “Мінерал” чин панахиди, а відтак люди попрямували до храму св. архистратига Михаїла, де було звершено чин похорону.
Подвір’я “Мінералу” було заповнене калушанами, які низько схилили голови перед 27-річним Тарасом Борщем, життя якого раптово обірвалося 4 квітня 2026 року.
Цього дня небо затягнулося хмарами та падав мокрий дощ з градом, немов плачучи разом із скорботною Калуською громадою, яка віддає останню шану військовослужбовцю, який віддав найцінніше за волю та незалежність України — власне життя.
Поховали Тараса Борща на Алеї слави Калуського міського кладовища.
“Ти назавжди залишишся моїм найкращим другом”: спогади друзів, побратимів про воїна Тараса Борща:
Військовослужбовець з Калуша Захар Побережний пригадує про Тараса Борща наступне:
“Не так багато моїх однолітків на війні, я б сказав на пальцях можна порахувати. Одного разу у Запоріжжі ми з Тарасом, коли він ще служив у 47-ій бригаді не раз здибалися та розмовляли про різне. І якось вирішили порахувати людей, хто з 1999 року народження, кого ми знаємо, і хто нам відомий по життю пішов у військо.
Хто, ось так вирішив не думати про те що буде, просто взяв і відсік другорядність, повсякдення, пішов на зустріч пригоді. Далі я писати не буду, кожен сам знає, кожен сам дасть собі відповідь.
Я просто хочу сказати, що Тарас Борщ якого я зустрів під час війни, це не підліток Тарас з яким ми грали спільні концерти в Калуші, не Тарас, який веселун біля пабу, це героїчний тип вільної людини, таким я буду його памʼятати. Справа в тім, що всі попередні Тараси нікуди не ділись, вони будуть жити в памʼяті інших друзів. Але той хто живе вільно — не помирає”
Найкращий друг Тараса — Маркіян Долинка — у своїх спогадах відгукується про нього найкращими словами та дякує за кожен спільний момент.
“Ти був не просто другом — ти був частиною мене. Ти назавжди залишишся моїм найкращим другом. Дякую тобі за все: за дружбу, за підтримку, за кожен прожитий момент… Я досі не можу в це повірити… і не знаю як тепер без тебе, але ти назавжди у моєму серці. Пам’ять про тебе ніколи не згасне. Світла пам’ять, друже!”
Переглянути цей допис в Instagram
Військовослужбовець Владислав Німак з Калуша розповів, що бачився із Тарасом за декілька днів до його раптової смерті. Говорили про все на світі – про Тарасову донечку, війну, а також згадували про часи безтурботного Калуша із музикою та андеграундними барами:
“Нещодавно бачився з Тарасом Борщем. Ми стояли на заправці Амік, вночі під комендантську і пили каву. Він розказав мені про свою новонароджену дитину, про останні апдейти служби, дав мені шеврон і наклейки… Я знову просив його розказати про легендарний стрєлковий бій з вагнерами під Бахмутом в 22 році.
Ми позгадували період безтурботного Калуша, період 46 кабінету та період максвел пабу. Ми заностальгували за усім, особливо за культовими людьми Калуша які або виїхали, або померли, або на війні. Ми дійшли згоди що наші рандомні зустрічі це щось дійсно спешл, бо минулого разу ми отак рандомно побачились під Оріховом.
“Бо Україна не така вже і велика, як може здаватися… і насправді всі всіх знають”
Позавчора Тарас відповів мені на сторіс про Калуш і записав голосове. А вчора Тараса не стало. Для мене він Герой України і той приклад завдяки якому лінія розмежування зараз не в Черкаській та Кіровоградській областях.
Дякую за службу. Дякую за спогади і за безтурботний Калуш. І за твою творчість. І за гімназію. І за Львів. І за все. Честь брате!”
Тарас Борщ із Владиславом Німаком. Фото зі сторінки Владислава Німака
Своїми спогадами про молодого бійця поділилася вчителька біології Калуської гімназії імені Дмитра Бахматюка Галина Терпак-Лойош:
Фото зі сторінки Галини Лойош/Facebook
Що відомо про військовослужбовця Тараса Борща
Тарас Борщ народився 24 грудня 1998 року в сімʼї інженерів-дорожників у місті Бурштин. Згодом сімʼя переїхала на постійне місце проживання у місто Калуш, де Тарас вчився в школі № 7, а пізніше у Калуській гімназії імені Д. Бахматюка. Після закінчення школи вступив на географічний факультет ЛНУ імені Івана Франка.
Обожнював музику та за будь-якої нагоди брав у руки гітару. Любив походу у гори, куди радо йшов із друзями, а любов до гір привив своїй дружині Юлії.
У 23 роки він пішов добровольцем на фронт. Коли у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабну війну проти України, Тарас не задумуючись, 8 квітня 2022 року став на захист нашої держави. На фронті пройшов важкий шлях від рядового до сержанта, побував в багатьох гарячих точках, де отримав численні поранення і підірвав здоровʼя.
У вересні 2022 року отримав поранення під час боїв за Бахмут.
Вічна Слава Герою!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
