Пів тонни тіста та молитва на світанку — так донеччанка випікає паски на Калущині

Вона була провідним інженером на Донецькій залізниці, а стала майстринею вишуканої випічки на Прикарпатті. Сьогодні Любов Буцька разом із сестрою Ольгою (керівницею БО “Оберіг Нації”) тримає волонтерський пост у селі Нижній Струтинь, що на Рожнятівщині.

Про італійські десерти, молитву на світанку та пів тонни великоднього тіста Любов Буцька розповіла у розмові з Інформатором.

— Ви зараз відома майстриня у Рожнятові, але ваш шлях починався зовсім не з кулінарії. Розкажіть про своє минуле.

— Так, я сама з Донецька, переїхала сюди у 2018 році. Понад 20 років відпрацювала на донецькій залізниці провідним інженером з охорони праці. Завдяки професії об’їздила всю Україну та багато інших держав. Я дуже люблю подорожувати: потягами, літаками, а одного разу навіть провела три доби на поромі у відкритому морі без жодного зв’язку. Саме в мандрах я захопилася кухнями світу. Якщо мені десь подобалася страва, я обов’язково намагалася повторити її на власній кухні — і мені це вдавалося.

— Ви працювали в європейських ресторанах. Як цей досвід вплинув на вашу творчість зараз?

— У Польщі я працювала не в одному ресторані й там набралася величезного досвіду. Зараз випікаю переважно італійську, французьку та польську випічку. Роблю торти будь-якої складності, тарти, еклери, шу, профітролі. Але водночас люблю експериментувати й зі звичайними стравами на кожен день.

— Великдень — особливий час для кожної господині. У чому секрет саме вашої паски?

— Рецепт у мене особистий, перевірений роками. Готую на пряженому молоці з власними секретними інгредієнтами, щоб паска була солодка і довго не черствіла. До речі, у нашій родині є незвичайна традиція: ми завжди ставимо на пасхальний стіл тогорічну паску, яка рік зберігалася в морозилці. Коли її дістаєш — вона на смак як щойно спечена.

— Як відбувається сам процес випікання? Чи є у вас особливі ритуали?

— Найголовніше — це бути чистою всередині. Обов’язково перед початком — молитва. Перший заміс роблю на світанку, коли ніч тільки відступає. У хаті має бути ідеальна тиша, тому всіх виганяю, навіть котів. Це таємничий процес, від якого я кайфую. Замішую тісто тільки руками — мінімум 30 хвилин, доки “триста потів” не зійде. Використовую лише якісні продукти: домашні яйця, пряжене молоко, вершкове масло. Ніяких маргаринів чи спредів! Перед розстойкою і перед випіканням обов’язково хрещу тісто рукою.

— Знаю, що використовуєте досить незвичні форми для випікання…

— Так, я часто випікаю в бляшанках з-під консервів або в каструлях, обкладаючи їх пергаментом. А коли дістаю з духовки, кладу їх боком “відпочивати” на подушку, застелену білим простирадлом. Сама в цей час обов’язково маю бути у фартуху та хустці. Окрім пасок, пропоную замовникам ще й фігурки баранців із масла чи шоколаду.

— Ваша волонтерська діяльність багатогранна. Кого зараз підтримуєте своїми смаколиками?

— Допомога фронту для мене — це обов’язок. Мій чоловік колишній військовий, я сама три місяці готувала хлопцям під обстрілами на Донецькому напрямку. Зараз ми на постійній основі готуємо для поранених у лікарню Калуша. Нещодавно наші хлопці з Нижнього Струтина повезли на фронт велику передачу від нас із сестрою Ольгою. Там і паски, і пляцки, і медицина. Ми навіть не все фотографуємо — просто немає сил, так виснажуємося. Цього року планую виробити 300-500 кілограмів великоднього тіста.

— Ви часто кажете, що ця робота — не лише ваша заслуга. Хто ще допомагає?

— Я людина не публічна, мені лаври не потрібні. Найважливіше — це допомога жителів нашого села Нижній Струтинь. Вони приносять домашні продукти, щоб ми могли готувати для воїнів і поранених. Я дуже хочу, щоб акцент був саме на їхній небайдужості. Моя сестра Оля, яка очолює “Оберіг Нації”, знає, як сильно хлопці чекають на це домашнє тепло. Коли ми готуємо разом — це і є наш спільний шлях до Перемоги.

Розмовляла Мар’яна Локатир