Писанкарка Аліна Лесична презентувала днями у Долині свою першу персональну виставку. У представленій колекції — 230 робіт, кожна з яких є частиною життя авторки і має для неї дуже важливе значення. Чималою кількістю її витончених писанок милуються і в різних куточках України та світу.
Інформатор тим часом поспілкувався з майстринею про писанкарство, її шлях у цьому виді мистецтва, про сенси та традиції…
— Тема писанок завжди стає актуальною перед Великоднем, але потім про цей вид мистецтва забувають на цілий рік. Що роблять писанкарі решту року?
— Особисто я не забуваю, адже я пишу писанки, не дивлячись на пору року, цілий рік. Звичайно під час сезону навесні більше створюється, але мені бракувало б писанкарства решту року, бо наразі я своє життя не уявляю без писанки, вона тісно вплелася у моє життя.
— Розкажіть трошки про себе: звідки ви, чим займаєтеся… Коли у вашому житті з’явилася писанка? Чи пам’ятаєте свою першу?
— Народилася та виросла я у місті Верхівцеве Дніпропетровської області, а зараз проживаю у місті Стрий на Львівщині. За освітою я взагалі не повʼязана із мистецтвом, адже вивчилася на біотехнолога, а минулого року здобула ще і педагогічну освіту.
Знайомство з писанкарством відбулося ще у початковій школі, на гуртку у позашкільному закладі. Я пробувала займатися різними видами творчості: від витинанки до декупажу. Але коли вперше створила у 2008 році писанку, то стала цим займатися найбільше. Так і сталося, що всі шкільні роки від 2008 до 2018 я відвідувала гурток “Писанкарство”, брала участь у різних конкурсах, виставках, писала писанки.
Після закінчення школи була перерва десь півтора року через брак часу та переїзд до гуртожитку. А вже під час дистанційного навчання через пандемію коронавірусу я створила писанку із символом рибки та гілочками із листочками. Пам’ятаю точну дату — 24 березня 2020 року.
І з того часу стала вже більш усвідомлено писати писанки, розвиватися у цьому напрямку, навчатися новому, вдосконалюватися та вести свій блог у інстаграм, пізніше — вже і проводити майстеркласи.
Свою найпершу писанку точно не памʼятаю, лише маю уявлення, якою саме вона була: велика жовта квітка на червоному тлі, а ще були жовті краплі та крапки навколо.
— Скільки часу йде на створення однієї писанки? Чи маєте улюблені орнаменти або кольори?
— Точно сказати щодо часу не можу, адже і писанки різні за складністю, і є моменти, які відволікають, тобто я зараз не часто можу сісти і зробити писанку повністю за один раз. Та точно можу сказати, що на просту — до двох годин, а складні авторські писанки можу робити від декількох годин до декількох днів.
Мій улюблений символ — це ружа, що символізує щастя, любов; безкінечник, який показує нам безперервність, плинність, не має ні початку ні кінця; решітка, крапки, гілочки з листочками, часом зображаю ще квіти.
Кольори люблю всі на писанках. З кінця літа 2024 почала використовувати на своїх деталізованих роботах до 10 кольорів на курячому яйці. А якщо говорити про більш просту колористику і традиційну, то це поєднання жовтого, червоного та чорного. Також подобаються жовто-блакитні дизайни. Сучасні мої роботи — із тризубами, які я почала створювати після початку повномасштабної війни.
— Сісти і почати писати писанку не кожен зможе. З власного досвіду знаю, що лінії спочатку виходять нерівні, візерунки — надто прості, а кольори — не завжди очікувані… Наскільки складно досягти ідеального результату в домашніх умовах? Що можете порадити людям, які ставляться до цього процесу як до збереження традиції української і розписують писанки для своїх великодніх кошиків, а не професійно?
— Це нормально, що не одразу все виходить. Я вважаю що “ідеальний результат” у писанкарстві — це не те, до чого варто прагнути, особливо вдома. Якщо ви пишете писанки для свого великоднього кошика, для родини, для душі, то найцінніше в цьому процесі не ідеальність, а щирість і дотик до традиції. Наші бабусі не мали ідеальних інструментів чи фарб, але вкладали в писанку сенс, вона була особливою та унікальною.
Я б порадила дозволити собі вчитися без вимог до себе: не боятися кривих ліній, обирати прості символи, не гнатися за складністю. Почніть із малого і ви відчуєте, як з кожною писанкою рука стає впевненішою, а процес цікавішим. І ще важливо: не порівнюйте свою першу писанку з чиїмись роботами в інтернеті. Порівнюйте її лише зі своєю наступною. Бо писанкарство — це не про досконалість, а про шлях, який має значення.
Саме цю думку можна простежити і на моїй першій персональній виставці, де показані не лише писанки, які я створюю зараз, але і мої роботи як початківця.
— Чи бувають “невдалі” писанки? Що ви з ними робите?
— Є писанки, які пішли не за планом, але я не називаю їх “невдалими”, бо кожна писанка — це процес, настрій, думки в той момент, певний період життя та асоціації. Іноді щось не виходить (лінія “поїхала”, колір ліг не так, як хотілося…). Я більше переживаю за це, якщо писанка під замовлення, а загалом дивлюся на це як на частину шляху, без якої не буде кращих робіт.
Я не викидаю такі писанки. Часто залишаю їх собі як нагадування про розвиток. Інколи використовую як навчальні, тобто показую, що не завжди все ідеально, і це нормально.
— Понад 200 писанок ви виставили цими днями у Долині. Як довго створювали цю колекцію? Чи це всі ваші роботи або ж насправді писанок у вас є ще більше? Чому саме в Долині виставка?
— Я вважаю, що на все свій час. У мене є багато планів та мрій пов’язаних із писанкарством, і персональна виставка була однією із них. Але це не було так, що ось у 2026 році я обов’язково зроблю свою виставку. Ні. Мені у грудні 2025 працівниця із музею сама зателефонувала із пропозицією виставити свої роботи у музеї “Бойківщина”, що у Долині. Я відразу погодилася, адже у мене є моя приватна колекція писанок, яка створюється поступово із самого початку мого захоплення писанкарством. Тобто ця колекція на даний момент датується періодом 2008-2026 роками.
На виставці дійсно представлено всі писанки, які я маю у себе. Але багато моїх робіт подаровано або зроблено під замовлення і вони “мешкають” у різних куточках України і за кордонрм (США, Канада, Франція, Англія, Німеччина, Японія, Італія, Швейцарія…). Тобто писанок я зробила набагато більше, ніж та кількість, що представлена на виставці.
— Чи можна купити ваші писанки з цієї колекції прямо у музеї? І чи є у вас писанка, яку ви ніколи не продасте і не подаруєте?
— Ні, жодна із писанок, що на виставці, не продається і не може бути подарованою. Кожна писанка для мене важлива. Кожна писанка на виставці — це відбиток часу: мого досвіду, пошуків, експериментів, спроб, помилок і відкриттів. Вони зберігають у собі не лише традиційні символи, а й мої особисті сенси, емоції та зміни. Кожна робота це частина мене в певний момент життя.
Ця виставка — більше, ніж зібрання робіт. Ця виставка — це моя лінія часу.
— Що б ви хотіли, щоб люди відчували, дивлячись на ваші писанки?
— Я хотіла б, щоб, дивлячись на писанки, люди відчували мій шлях у писанкарстві. Щоб розуміли: не треба боятися часу, помилок чи простоти, бо саме через них приходить глибина, складність і майстерність. І водночас, щоб через мої роботи відчували любов до традиції писанкарства, надихалися і мали бажання самі взяти до рук писачок та створити свою писанку.
— Наскільки важливо, на ваш погляд, сьогодні зберігати традицію писанкарства? Чи додаєте ви щось сучасне у свої роботи?
— Сьогодні зберігати традицію писанкарства для мене це вже не просто про традицію, мистецтво, а про внутрішню позицію. У час, коли нас намагаються знищити, стерти нашу ідентичність, ми продовжуємо писати писанки, зберігати традицію і цю невидиму нитку між поколіннями. І в цьому є велика сила.
У своїх роботах я інколи додаю щось сучасне у кольорах, поєднанні символів чи роблю нетрадиційний незвичний поділ на писанках. Для мене важливо не просто зберегти традицію, а також продовжувати її далі. Від початку повномасштабного вторгнення у моїй творчості є окрема серія авторських тризубих жовто-блакитних писанок для України і про Україну. Також певні серії писанок до Дня Незалежності України, Дня Вишиванки, Дня Захисників та Захисниць, Дня Волонтера…
— Дякую вам за розмову і за те, що ви робите
Тетяна Кіндюх
