Калуш 1936 року — це місто, де театр збирав аншлаги, а глядач мав чіткий смак. Повні зали тут гарантували не гучні драми, а оперети, музичні комедії та ревії. Легка сцена витісняла “важкий” репертуар — і це прямо фіксує тогочасна преса.
Розповідає Інформатор.
Осінь 1936-го. До Калуша приїжджає театр Йосипа Стадника або ж Руської Бесідт і одразу потрапляє в саме серденько місцевої публіки. Без експериментів із “високою драмою” — ставка на оперету, музику й видовищність. І це спрацьовує: місто йде в театр.
Газетні рецензії того часу фіксують не лише репертуар, а й настрій глядача. Калушани вже тоді чітко сигналізують: хочуть легшого жанру, емоції, ритму, музики. І театр під це підлаштовується.
Театр Руської Бесіди привіз до нашого міста різноманітний репертуар, а калушани мали з чого обрати. Далі подаємо пряму мову із газети “Діло” (Львів) за 29 вересня 1936 року:
КАЛУШ. (Театр Й. Стадника). Від 17. 9. ц. р. гостює в Калуші театр Йосипа Стадннка. Репертуар цього нового театру виминає драми і важкі песи, любуючися в “лекшій музі” – оперетках, муз. комедіях чи навіть ревіях. І треба признати: з цим йому до лиця. Публика хоче бачити добру оперетку чи навіть ревію, яких, на жаль, в останніх часах майже не бачимо в українських театрах. А шкода. Тож якщо дир. Стадника скортіло відновити традицію свого театру в 1926-1928 рр. добре робить. Публика наша і чужа тямить ті часи, коли йшли знаменито вирежисерувані “Княжні чардаша”, “Орлови” й ін. оперетки, що мали в Калуші свою постійну публіку, для якої міг тут сидіти дир. Стадник, не боячись за касу. Тепер шия обсяда пес у театрі Стадника зокрема вимріяний до опереток дует Стефа Стадниківна і Ярема, Тося Лепківна, Постернаківна, голосово добрий Горницький і ще декілька нових сил, кажуть сподіватися, що сей театр зможе дійсно дати нашій публиці добру оперетку чи ревію. Бо коли “Синя чічка” випала слабо (з вини лібретто, не артистів). “Запорожець” краще (хоч голосово за тяжкий), то “Мамон” і “Скампольо” могли вдоволити иавіть вибагливого глядача. В ревіях (на загал не злих) режисер повинен абсолютно уникати дешевих ефектів, що часами надто радять, хоч і бавлять лицю. Сидячи після оцих перших кроків цього молодого театру, можна сподіватися, що він після дальшої праці над собою зумів заповняти люку — опереткою театр, якщо очевидно не скортить його стати “поважнішим”. Тоді нічого нового не внесе в нашу театральну буденщину”
Історія повторюється — або принаймні дає шанс на повторення. Як і майже сто років тому, Калуш знову приймає гастролі. І саме від глядача залежить, чи буде цього разу аншлаг.
Нагадаємо, що завтра у Концертному залі Донецький академічний обласний драматичний театр із Маріуполя в рамках гастрольного туру покаже свій психологічний трилер “Косметика ворога”. Початок о 18:00.
У середині 1930-х у Калуші чітко простежується попит на легкий жанр — оперету, музичну комедію, ревю. Саме ці формати збирали повні зали, тоді як “важка” драматургія відходила на другий план. Це свідчить про зміну глядацьких уподобань і прагнення публіки до більш розважального, емоційно легшого театру.
Ці архівні тексти нагадують: у Калуші традиція сцени має глибоке коріння. Тут вміли ставити, грати і — що не менш важливо — дивитися. І саме ця традиція формує культурне обличчя міста й сьогодні.
Театральне життя Калуша трималося не лише на професіоналах, а й на активності місцевої громади. “Просвіта”, лікарі, аматори — всі долучалися до створення культурного простору. Це приклад того, як місто саме формує свій культурний рівень. Майже сто років тому Калуш регулярно приймав театри й збирав повні зали. Ці факти змушують порівнювати з сучасністю і ставити просте питання: чи зберегли ми цей рівень культурної присутності театру в місті?
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
