Калуш До сайту

“Ядерна рілля” — документальний фільм до 40-ої річниці аварії на Чорнобильській АЕС

Ярослав Куцій

Ввечері 25 квітня 1986 року жителі Припʼяті спокійно лягали спати, ще не усвідомлюючи , що серед ночі їх розбудить страшний вибух, що назавжди змінить їх долі і увесь світ. Вже наступного дня розпочалася боротьба із наслідками вибуху. Серед ліквідаторів були й представники Калущини.

Розповідає Інформатор.

“Ядерна рілля” — документальний фільм, створений журналістами “Інформатора” Ярославом Куцієм та Вікторією Ганчук до 40-річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції, що повертає голоси ліквідаторів із Калуша та навколишніх сіл у ширший історичний контекст.

Стрічка побудована на спогадах ліквідаторів із Калуша та навколишніх сіл. Це — живі свідчення про квітень 1986 року: розгубленість перших днів, відсутність повної інформації, термінові мобілізації та поїздки у невідомість. У кадрі — розповіді про те, як чоловіків фактично без пояснень викликали до військкоматів, формували зведені підрозділи й відправляли у зону радіаційного ураження. Окремі лінії фільму — життя у Прип’яті до аварії та харчування ліквідаторів.

У фільмі “Ядерна рілля” простежується контраст між офіційною радянською риторикою і реальністю, яку бачили ліквідатори. Стрічка через особисті свідчення відтворює атмосферу перших днів після вибуху на Чорнобильська атомна електростанція — розгубленість, брак інформації та вимушені поїздки у невідомість — і водночас осмислює, як ця трагедія змінила долі людей та пам’ять цілої громади.

Документальний фільм має символічне значення. Йдеться не лише про заражену землю, а й про “засіяні” долі — життя, які змінила аварія на ЧАЕС. Фільм фактично фіксує цей досвід як частину історії Калущини, яку раніше часто залишали поза увагою великих національних наративів.

Офлайн-прем’єра запланована на понеділок, 27 квітня у актовому залі Калуського ліцею №3. Початок о 13:15. Запрощуємо усіх бажаючих.

Переглянути документальну стрічку можна нижче:

За межами екрану: досвід ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС

Герої документального фільму “Ядерна рілля”. Cтоять: Ярослав Гвоздецький. Микола Романів, Сергій Мельник, Богдан Андрусейко. Сидять: Ярослав Олійник та Мирослав Бреславський. 

Того дня, 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4 енергоблоку для чергового обслуговування. Це використали для проведення випробувань. О 1:23 26 квітня 1986 року пролунав вибух на 4 енергоблоці ЧАЕС.

Вже в перші години після вибуху почалася боротьба з наслідками катастрофи. До станції направили пожежників, які без належного захисту гасили вогонь і стримували поширення радіації — багато з них отримали смертельні дози опромінення. Згодом до ліквідації наслідків аварії залучили сотні тисяч людей — військових, інженерів, медиків, яких пізніше назвуть ліквідаторами.

У наступні місяці тривали роботи зі зниження радіаційного фону, евакуації населення, дезактивації територій і будівництва захисного саркофага над зруйнованим енергоблоком. Ця боротьба стала однією з наймасштабніших техногенних операцій ХХ століття і показала, якою високою може бути ціна людської помилки.

У липні 1986 р. у Новиці було сформовано Івано-Франківський протипожежний батальйон, а вже 18 липня ліквідатори із Калуша та району розпочали роботу безпосередньо на Чорнобильській АЕС. Серед тих, хто відправився до Чорнобиля були й герої нашого фільму:

Подвиг ліквідаторів — це не лише про героїзм, а й про звичайних людей, які виконували свою роботу в надзвичайних умовах. Вони їхали на ЧАЕС як у відрядження, часто не до кінця розуміючи, що саме їх чекає. Працювали змінами, жили в польових умовах, поверталися додому і намагалися жити далі.

У багатьох цей “виїзд на кілька днів” змінив усе життя. Хтось одразу відчув наслідки для здоров’я, хтось — через роки. Але тоді вони просто робили те, що потрібно було зробити: гасили, прибирали, будували, не думаючи про визначення «подвиг».

І саме в цьому — його суть. Без пафосу, без гучних слів, але з реальними наслідками для кожного, хто там був.

Герої документального фільму “Ядерна рілля”: Михайло Ганчук та Марія Боярчук

Прип’ять заснована у 1970 році. Її будували як спеціалізоване місто для працівників Чорнобильська атомна електростанція.
Це було так зване “місто атомників” — сучасне на той час, із розвиненою інфраструктурою, школами, лікарнями та культурними закладами. Основне призначення — забезпечити житлом і всіма умовами працівників станції та їхні родини.

До аварії 1986 року в Прип’яті проживало близько 50 тисяч людей. Місто вважалося одним із найкомфортніших у регіоні.

Прип’ять — місто, яке будували як символ майбутнього. Молоде, сучасне, наповнене життям і голосами тисяч людей, воно заснуло в одну ніч — і більше не прокинулося. Тут ще залишилися сліди поспіху: відкриті зошити, дитячі іграшки, зачинені двері, які ніхто вже не відчинить. Місто, що мало жити, перетворилося на тишу.

Сьогодні Прип’ять — це не просто покинуті будинки. Це пам’ять про мить, коли звичайне життя обірвалося, і нагадування про ціну, яку довелося заплатити.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08