На околиці Болехова, за залізничним переїздом, 75-річна Ірина Водвуд власними руками на невеликій ділянці вміщує все: від традиційної картоплі та буряків до вишуканої руколи, петрушки й кропу. Попри поважний вік, пані Ірина не полишає улюблену справу, зізнаючись, що праця на землі для неї — це не лише спосіб забезпечити родину екологічно чистими овочами, а й життєва потреба.
Пише Інформатор.
Поки одні шукають свіжі продукти на ринках чи в супермаркетах, болехівчанка Ірина Водвуд щосезону збирає багатий врожай картоплі, буряків, помідорів, огірків та перців, а грядки з ароматною руколою, кропом та петрушкою забезпечують її родину вітамінами. Особливу увагу пані Ірина приділяє ягіднику, де доспівають полуниця, суниця, смородина та аґрус. Цей невтомний труд став справжнім магнітом для рідних: її онучка Анжеліка з сім’єю ледь не щовихідних долає шлях зі Львова до Болехова, аби не лише насолодитися смаком свіжозірваних дарів природи просто з грядки, а й взяти із собою до міста домашні овочі та свіжу зелень.
Попри поважний вік, жінка невтомно доглядає за кожною грядкою, застосовуючи свій багаторічний досвід. Хоча онучка та родина іноді вмовляють бабусю менше працювати на землі, для пані Ірини праця — це спосіб життя та необхідність завжди залишатися активною. Господиня переконана, що саме постійний рух дарує їй сили та бадьорість.
“Я ціле життя працювала в сільському господарстві, була зоотехніком, тому земля для мене — це рідна стихія. Поки людина рухається, то ще є життя. Треба з любов’ю та натхненням господарювати на своїй ділянці”, — переконана Ірина Водвуд.
Жінка розповідає, що сама копає город лопатою як восени після збору врожаю, так і навесні, ретельно готує ямки та доглядає за кожною грядкою. Нещодавно її город здивував навіть її саму: картоплиння виросло неймовірно високим — майже в ріст самої жінки. Господиня переконана, що секрет у натуральних добривах, як-от попіл та гній, і, звісно, у постійному русі.
“Здавалося б, звичайна ділянка на околиці міста, проте для мене це місце сили. Приїжджаючи сюди, я отримую частинку бабусиного тепла, закладеного в кожен плід. Саме ця родинна традиція об’єднує покоління, нагадуючи нам, що найцінніші скарби — це не лише врожай, а й люди, які з любов’ю виростили його для нас”, — зазначила онука Анжеліка.
Читайте також: Коли і навіщо видаляти цвіт на картоплі — поради рожнятівської господині
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
