“Ми були в оточенні ворогів 10 місяців, але прорвалися”: ІНТЕРВ’Ю із захисником Ігорем Федорівим із Калущини

Ігор Федорів з села Студінка поїхав до Польщі на заробітки, але коли почалося повномасштабне вторгнення, повернувся. Сьогодні наш земляк відверто розповідає про 10 місяців розвідки, бої в оточенні та довгий шлях до омріяної ротації та Перемоги.

Він не любить голосних слів, хоча його історія заслуговує на те, щоб її почули. Солдат Ігор Федорів поспілкувався з Інформатором і розповів, що коли в лютому 2022-го ворог перейшов кордони, він уже перебував за кордоном. Рішення тоді його було повернутися додому і стати на захист країни.

— Розкажіть, як ви опинилися на фронті? Ви ж були за кордоном, коли почалося повномасштабне вторгнення.

— Я працював у Польщі. Коли почалася війна, не хотів, щоб мене вважали тим, хто ховається. Не хотів, щоб на мене показували пальцями. Тому рішення повернутися було обдуманим і незабаром мене мобілізували.

— Ви служили у розвідці. Якими були найважчі моменти служби?

— Ми часто працювали в умовах оточення. Про те, що район нашого перебування тривалий час був позначений як окупований, ми радше здогадувалися. Водночас російські штурмові групи ховалися у підвалах, а всі спроби противника наблизитися до наших позицій зупиняла мала авіація 128 бригади “Дике поле”. Нашим завданням було слухати, що відбувається навколо, і доповідати по рації, коригувати роботу дронів, артилерії та мінометів. Ворог тисне чисельністю, вони не жаліють ресурсів, але ми тримаємо стрій.

— Ви згадували, що працювали в умовах, де доводилося покладатися на підтримку з повітря. Якою була роль “пташок” у вашій роботі?

— Вони були нашими “очима” та захистом, а також скидали нам їжу та воду. До слова, є речі про які я не можу розповідати.

— Як ви взагалі вимірювали час на позиціях? Це ж неможливо — бути в такому напруженні 10 місяців…

— Плин часу ми фіксували за допомогою серії селфі. Моя борода поступово ставала дедалі довшою. Спочатку я планував поголитися після виходу, однак згодом вирішив не чекати і просто підстриг її ножицями.

— Розкажіть про вихід із зони бойових дій. Наскільки це було небезпечно?

— 16 червня відбулася евакуація. Це був найвиснажливіший етап. Протягом 10 місяців нам обіцяли ротацію, то на четвертому, то на п’ятому місяці, але постійно переносили дати. Зізнаюся чесно, я з побратимом Андрієм вже були на межі, думали, що це ніколи не закінчиться. Але командири тоді сказали: “Вийдеш — і зрозумієш, чому ми не могли вас вивести раніше”. Це були дуже важливі слова, які допомогли дочекатися того самого дня.

В день виходу то була справжня операція на виживання. З 5 год ранку ми йшли пішки, далі була евакуація на квадроциклах. Ми мчали на високій швидкості через надзвичайно небезпечну зону, де кожен метр міг стати останнім. Коли на одному з квадроциклів пошкодилося колесо, ми навіть не зупинялися — темп руху не знижували, бо зупинка в тій зоні була рівнозначною смерті. У такі моменти дуже важливо було відчувати прикриття з повітря, яке дозволило нам вирватися з того пекла.

— Ви минулого тижня повернулися додому у відпустку. Як проходить адаптація до цивільного життя?

— Важко. Навіть попри те, що навколо спокій, зберігається внутрішня тривожність. Важко переналаштуватися. Є постійна тривожність, неможливо розслабитися, бо пам’ять постійно повертає туди. Я приїхав лише кілька днів тому і мені складно розслабитися. Відпустку мені дали на місяць. Думаю, потрібно більше часу, щоб психіка адаптувалася до тиші. Звичайно, якщо таке можливо взагалі…

Хлопці там чекають на ротацію, на заміну. Це дуже важливо — знати, що про тебе не забули. Коли це все закінчиться — ніхто не знає. Ми просто продовжуємо робити свою роботу, чекаючи на той день, коли кожен із наших хлопців зможе повернутися додому до своїх сімей.

Нагадаємо, нещодавно ми писали, що Ігор Федорів зі Студінки був відзначений державною нагородою — нагрудним знаком “Хрест бойових заслуг” за мужність і героїзм під час оборони України.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08

Читайте також: Пілот з Рожнятівщини Роман Дрогомирецький про 500 годин у повітрі й політ в Маріуполь, вартий ордена | ІНТЕРВ’Ю

Мар’яна Локатир