Калуш До сайту

Захисників із Калущини посмертно нагородили під час “Дзвону пам’яті”

Максим Шапран

На Прикарпатті вкотре провели поминальний “Дзвін пам’яті”, який об’єднав родини полеглих Героїв, духовенство та громадськість. Серед посмертно нагороджених — військовослужбовці з Калущини.

Ділиться Інформатор, посилаючись на допис голови Івано-Франківської ОВА Світлани Онищук.

На Прикарпатті відбувся черговий щомісячний поминальний захід “Дзвін пам’яті”, під час якого вшанували полеглих захисників України. До спільної молитви долучилися родини Героїв, духовенство та громадськість.

Під час церемонії рідним загиблих військовослужбовців вручили державні та обласні нагороди, присвоєні захисникам посмертно.

Орденом “За мужність” III ступеня та медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” посмертно нагородили:

Олександр Гладкоскок народився 7 квітня 1977 року у с. Любимівка на Дніпропетровщині. Закінчив місцеву школу, а згодом вступив до професійно-технічного училища. Служив строкову службу у лавах української армії. Був одружений та переїхав до рідного села дружини — Небилова, що на Калущині. 

Щоб утримати сім’ю їздив на заробітки, а коли у 2014 році на Сході України почалася війна хотів повернутися додому, втім рідні відмовили його. Коли розпочалася повномасштабна війна у лютому 2022 року, він повернувся із закордону та у листопаді 2022 року долучився до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами із 128 окремої гірсько-штурмової бригади воював на Донеччині, а згодом на Запоріжжі.

2 березня 2025 року Олександр загинув під час артобстрілу поблизу с. Щербаки Пологівського району Запорізької області. Поховали Героя у с. Небилів.

Орденом “За мужність” III ступеня посмертно нагороджено:

Богдан Коник народився 4 жовтня 1971 року в селі Тужилів. Навчався у місцевій школі, здобув фах газоелектрозварника та все життя працював за спеціальністю. У 1998 році одружився, разом із дружиною виховував доньку та сина.

До лав ЗСУ був мобілізований 5 квітня 2023 року. Служив майстром-електрозварником відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки. Виконував бойові завдання на Запорізькому, Покровському та Куп’янському напрямках.

Загинув 4 травня 2025 року на Харківщині. Похований у рідному селі Тужилів. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” посмертно нагороджено:

Роман Близнюк народився 30 листопада 1997 року в селі Сливки Перегінської громади Калуського району. Навчався у місцевій школі, займався спортом, любив малювати. Після школи вступив до Дрогобицького нафтового коледжу.

З початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Служив стрільцем-снайпером, брав участь у звільненні Житомирської та Київської областей, а згодом воював на Донеччині.

Загинув 9 листопада 2022 року під час бою поблизу села Спірне Донецької області.

Був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “За взірцевість у військовій службі III ступеня”. Посмертно відзначений медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям”.

Володимир Волошин народився 3 травня 1990 року в селищі Перегінське на Калущині.

З початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Служив солдатом-навідником 1-го механізованого батальйону.

Із 14 вересня 2022 року вважався зниклим безвісти. Згодом ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Воїн поліг 14 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Нестерянка Запорізької області.

Похований у рідному Перегінському. Посмертно нагороджений медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям”.

Богдан Гоцман народився 15 травня 1969 року. Проживав у с. Ясень Перегінської громади, що на Калущині. Свій бойовий шлях почав ще з часів антитерористичної операції (АТО), а згодом брав участь у Операції об’єднаних сил (ООС). 

Після початку повномасштабного вторгення знову долучився до лав Збройних Сил України та пішов захищати державу від російського агресора. З весни 2025 року Богдан Гоцман продовжив службу в охороні в Сумській області. В липні 2025 року воїн отримав поранення. Проходив лікування

За станом здоров’я залишився вдома в рідному селі, де 19 жовтня 2025 року, на жаль, помер. Поховали Героя 20 жовтня 2025 року.

Василь Іваськів народився 3 жовтня 1962 року в селі Ясень Калуського району. Був четвертою дитиною у багатодітній родині, навчався у місцевій школі, після 8 класу здобув професію та працював комбайнером.

Прожив у шлюбі 39 років, виховував сина. Із 2014 року разом із дружиною займався волонтерством, а згодом сам став до лав захисників — служив у “Правому секторі”, пізніше у 93-й бригаді, виконував бойові завдання на Донеччині.

Після демобілізації у 2016 році повернувся на фронт із початком повномасштабного вторгнення. Воював на Харківщині та під Соледаром. Загинув у бою. Похований у рідному селі Ясень. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Ярослав Кузь народився 6 червня 1993 року в селі Кузьминець Калуського району. Був єдиною дитиною в родині, навчався у місцевій школі, а згодом продовжив освіту в сусідньому селі Ясень. Після 9 класу вступив до Болехівського лісогосподарського коледжу та згодом працював у лісництвах.

У 2015 році заочно вступив до Львівського національного університету лісового господарства. Паралельно здобув теологічну освіту та служив дяком у храмі.

Був активним громадським діячем, цікавився збереженням бойківських традицій, природоохоронними питаннями, заснував організацію “Молодь Прикарпаття”.

У березні 2022 року був мобілізований. Після підготовки на полігоні служив мінометником на Донецькому напрямку, згодом — водієм командира. Отримав поранення та контузію, після чого продовжив службу в Рожнятівському ТЦК та СП. Помер 29 квітня 2023 року в лікарні Івано-Франківська.

Василь Люклян народився 21 червня 1968 року у смт Перегінське Калуського району. Зростав у багатодітній родині, змалку допомагав батькам і рано привчився до праці. Навчався у Перегінській школі №2, після чого працював водієм у колгоспі. З дитинства цікавився технікою, автомобілями, любив майструвати та працювати руками.

Після строкової служби одружився з дружиною Любою. У подружжя народилися син Василь і донька Ірина. Був турботливим батьком і надійною опорою для родини, захоплювався природою та бджільництвом.

З початком повномасштабного вторгнення у березні 2022 року добровільно став до лав захисників України. Служив на найгарячіших напрямках — Соледар, Лисичанськ, Бахмут. Був відданим побратимом, неодноразово рятував поранених.

Пізніше, за станом здоров’я, проходив службу у військовій частині в Коломиї. Унаслідок нещасного випадку отримав важкі опіки (близько 75% тіла) та був госпіталізований до обласної лікарні.

Помер 19 вересня 2022 року. Похований у рідному селищі.

Андрій Мошура народився 20 серпня 1988 року в смт Перегінське Калуського району. Був старшим у багатодітній родині, з дитинства допомагав доглядати молодших. Рано захопився столярством, перші вироби почав робити ще в дитинстві, наслідуючи дідуся.

Навчався у Перегінській школі, після 9 класу продовжив опановувати ремесло у місцевого майстра. Працював столяром і різьбярем, виготовляв вироби для громади та церкви, долучався до відновлення Святоандріївського скиту УГКЦ.

У жовтні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Після навчання служив на Бахмутському та Луганському напрямках, у складі аеромобільного підрозділу.

Загинув 4 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Білогорівки на Луганщині. Похований у рідному Перегінському. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Роман Павлечко народився 11 серпня 1985 року в селі Слобода-Небилівська Калуського району. Був п’ятою дитиною в багатодітній родині. Рано втратив батька, після школи почав працювати, з 16 років їздив на заробітки за кордон. У 18 років проходив строкову службу, де був зв’язківцем.

Після служби знову працював за кордоном. Одружився, став батьком, згодом мав ще одного сина у другому шлюбі.

27 лютого 2022 року добровільно став до лав ЗСУ. Після боїв на Донецькому напрямку у грудні 2022 року потрапив у реанімацію, тривалий час лікувався та мав надію повернутися до роботи.

Помер 4 липня 2023 року після погіршення стану здоров’я. Похований у рідному селі Слобода-Небилівська.

Володимир Попович народився 30 січня 1980 року. Із весни 2022 року добровільно став на захист України, беручи участь у бойових діях на сході держави. Служив молодшим сержантом 3-го механізованого батальйону 65-ї окремої механізованої бригади, проходив шлях через найгарячіші напрямки фронту.

Володимир був мужнім військовим і водночас турботливим батьком, щирою та доброю людиною. Він сумлінно виконував бойові завдання та залишався вірним присязі.

Після одного з боїв 16 липня 2024 року був госпіталізований до лікарні в Запоріжжі. 17 липня його життя обірвалося.

20 липня Перегінська громада попрощалася з воїном Володимиром Поповичем.

Роман Пулик народився 26 січня 1994 року в селі Небилів на Рожнятівщині. Був вихідцем із багатодітної родини, рано втратив батька. Навчався у місцевій школі, захоплювався спортом, зокрема волейболом, був активним і товариським.

У 20 років одружився, виховував двох доньок, а згодом очікував на народження третьої дитини.

У квітні 2022 року разом із друзями дитинства став до лав ЗСУ. Брав участь у боях на Донецькому та Луганському напрямках, зокрема під час контрнаступу на Херсонщині.

Загинув 30 серпня 2022 року в районі села Сухі Ставки внаслідок мінометного обстрілу. Похований у рідному селі.

Володимир Романко народився 29 січня 1997 року у смт. Перегінське Калуського району Івано-Франківської області. Навчався у Перегінській ЗОШ №1. Мав любов до малювання. Після завершення школи вступив до ВПУ №21 м. Івано-Франківська, де здобув фах “зварювальник”. 

Володимир працював за спеціальністю. Їздив на заробітки закордон.

6 листопада 2022 року Володимира Романка мобілізували. Протягом 3 місяців проходив навчання у Житомирі. Звідти відправився до Краматорська, де вже його направили на завдання, під час якого отримав поранення. Проходив лікування, після якого повернувся назад до своєї військової частини. 

Герой Володимир Романко загинув 3 квітня 2023 року в результаті артилерійського обстрілу під Бахмутом Донецької області. Похований на кладовищі смт. Перегінське.

Петро Смик народився 6 червня 1978 року, проживав у селі Сливки. У громаді його згадують як доброго сім’янина та односельця. Кажуть, що він цінував кожну хвилину, проведену із сім’єю та дітьми…

На захист України став із серпня 2023 року. Воював у складі 127-ої бригади Харківської ТрО 229-го батальйону ЗСУ. Служив гранатометником 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти.

Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок скидання вибухових пристроїв з ворожих БПЛА в районі населеного пункту Новодарівка Запорізької області.

Василь Тичковський народився 18 липня 1990 року в селі Небилів, мав брата і двох сестер. Навчався у місцевій школі, був кмітливим і здібним, рано почав працювати — в Україні та за кордоном. Був одружений, разом із дружиною виховував двох доньок.

У квітні 2022 року мобілізувався до лав ЗСУ разом із друзями. Служив помічником кулеметника у 57-й окремій мотопіхотній бригаді. Брав участь у важких боях на Луганщині, зокрема за Тошківку, де разом із побратимами тривалий час утримував позиції під постійними обстрілами.

Під час служби рідко мав можливість приїжджати додому, однак підтримував зв’язок із сім’єю та залишався для них опорою і підтримкою. Побратими відзначали його витримку, відповідальність і вірність присязі.

Загинув 30 серпня 2022 року під час бойових дій на Луганщині. Похований у селі Дуба, де проживав із сім’єю останні роки.

Володимир Тринчук народився 30 липня 1984 року в селищі Рожнятів. Проживав останні роки у селі Сливки Перегінської громади Калуського району. Служив у лавах ЗСУ стрільцем-санітаром 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А0998.

10 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області зник безвісти. Згодом встановлено, що військовослужбовець загинув унаслідок скидання вибухових пристроїв з БпЛА по групі переміщення під час виконання службових обов’язків із захисту територіальної цілісності України.

Похований у селі Сливки Перегінської громади.

Микола Федора народився 6 жовтня 1992 року в селищі Перегінське Калуського району Івано-Франківської області. Був наймолодшим сином у родині, у чотири роки залишився напівсиротою. Зростав щирою, розумною дитиною, добре навчався, рано проявив здібності до навчання і кмітливість.

Читати почав у чотири роки. Був харизматичним, щедрим, мав багато друзів і завжди відзначався доброзичливістю та готовністю допомогти іншим.

Після закінчення Перегінської школи №1 вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, де здобув фах гірничого інженера. Працював у сфері обслуговування свердловин, зокрема майстром підземного та капітального ремонту.

25 лютого 2022 року повернувся в Україну та добровільно став на захист держави. Зник безвісти 11 березня під час бойових дій у Київській області. Згодом підтверджено його загибель. Похований у рідному селі.

Іван Федорчак народився 7 липня 1994 року в селі Ясень на Івано-Франківщині. Навчався у місцевій школі, з дитинства був допитливим і енергійним, цікавився наукою та технікою, мав добре розвинене логічне мислення і здібності до математики.

Учителі та однокласники згадують його як добру, спокійну та неконфліктну людину з чітким відчуттям справедливості. Він добре навчався, займався спортом і завжди мав позитивний настрій.

У 2011 році вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, після чого працював за кордоном. З початком повномасштабної війни повернувся в Україну, а у 2024 році добровільно став до лав ЗСУ. Після підготовки у Великій Британії служив оператором безпілотних літальних апаратів на сході України.

Загинув 31 січня 2025 року внаслідок тяжкого поранення під час виконання бойового завдання. Похований у рідному селі Ясень.

Володимир Чоповський народився 1 лютого 1991 року у с. Ясень Перегінської громади, що на Калущині.  Вчився у Ясенівській ЗОШ. Любив природу, ліс та гори. Після завершення школи вступив до Львівського лісотехнічного університету. Отримав вищу лісівничу освіту та звання молодшого лейтенанта на військовій кафедрі.

Працював у ДП “Осмолодське лісове господарство” на посаді помічника лісничого, а пізніше був лісничим. Любив риболовлю. У березні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив головним лейтенантом взводу матеріального забезпечення 1 єгерського батальйону.

Зокрема, захищав м. Вугледар на Донеччині. 27 червня 2024 року, після 3 місяців лікування в обласному медичному закладі, серце Володимира Чоповського зупинилося. 29 червня 2024 року знайшов свій останній спочинок на кладовищі рідного села Ясень.

Також нагороди отримали Герої Прикарпаття:

Орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно нагородили:

Орденом “За мужність” II ступеня посмертно відзначили:

Медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” посмертно нагороджено:

Орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджено:

Медаллю “За військову службу Україні” нагороджено:

“Лицарським хрестом” Міністерства оборони України відзначено:

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08