Від австрійського поручника до професора, якого переховували від гестапо: історія родини з Долинщини

Історія однієї родини з Долинщини, що водночас тісно повʼязана із Коломийщиною несподівано відкрила ще одну маловідому сторінку українського минулого. Під час Другої світової війни дідусь і бабуся місцевої мешканки працювали в господарстві, де від гестапо переховувався один із найвідоміших українських літературознавців. 

Хто саме розповідає Інформатор.

Історії родин з Калущини тісно пов’язані між собою. Моментами тоненькі нитки ведуть до історичних постатей, які відіграли чималу роль в історії України. Свого часу бабуся уродженки Долини Ірини Дудар – Анна Чубата перебувала біля Галича, де вдалося познаймитися із професором Михайлом Рудницьким.

Журналістам нашого видання вона розповіла наступний епізод родинної історії:

“Моя бабця зі своїм чоловіком у 1942 році перебували біля Галича на роботі в підприємця Терпеляка. У той час у нього переховувався від гестапівців відомий український професор Михайло Рудницький. Про це також описано в книзі спогадів Івана Дзюби “Не окремо взяте життя”.

Долинянкв звертає увагу на те, що український дисидент Іван Дзюба був зятем Терпеляків і зафіксував цей рідкісний матеріал у своїй книзі. Родина Терпеляків згодом переїхала до Львова, де проживає й досі. Свого часу їхньою сусідкою в будинку була відома українська письменниця Ірина Вільде.

Водночас інша онука Анни Чубатої Леся Ковалева поділилася світлиною Ганни Партенівни Чубатої. Тож наші читачі мають класну нагоду побачити якою була ця цікава особистість:

 

Хто такий Михайло Рудницький

Михайло Рудницький (1889–1975) — український літературознавець, письменник, критик, публіцист, перекладач і педагог. Народився у Львові. Навчався у Львівському університеті, а також у Відні та Парижі. Був професором Львівського університету, досліджував українську та європейську літературу, активно популяризував модерні літературні течії.

Під час Другої світової війни певний час переховувався від гестапо в селі Залуква поблизу Галича. Після війни продовжив викладацьку та наукову діяльність у Львові. Автор численних літературно-критичних праць, спогадів, есеїв і перекладів із французької, польської та інших мов.

Михайло Рудницький помер у 1975 році у Львові та похований на Личаківський цвинтар. Він вважається одним із найавторитетніших українських літературних критиків XX століття.

Торкаючись книги спогадів Івана Дзюби “Не окремо взяте життя”, Ірина Дудар додає:

“Надзвичайно цікаві історії переплетення різних зв’язків описано в цій книзі. Є фото, де за столом сидять мій дідо Степан Дудар і Михайло Рудницький разом із дітьми Терпеляків, які були його учнями під час перебування в Залукві”.

Нагадаємо,  днями ми писали про фотографію з Ольгою Кобилянською, яка несподівано привела до Долини. Як виявилося молода студентка — бабуся корінної долинянки Ірини Дудар — відвідала зустріч із письменницею в Коломиї. Детальніше —  у матеріалі.

Родини Чубатих та Дударів крізь призму звʼязків із Долинщиною

Онука Анни Чубатої Леся Ковалева поділилася низкою архівних сімейних світлин. Із них дізнаємося, що брат Анни Партенівни — Осип Чубатий — був священником у Ракові, що неподалік Долини.

Нижче подаємо фото, зроблене у 1978 році в Коломиї.

Анна Чубата вийшла заміж за Степана Дудара, який за словами пані Лесі, був поручником австрійської армії:

“У Анни було четверо дітей: Христина (1935 р.н.), Олег (1938 р. н.), Дзвенислава (1940 р.н.) та Орест (1945 р.н.)” – каже онука Анни Чубатої.

Окремий портрет Анни Чубатої та Степана Дударя дозволяє побачити подружжя зблизька. Ця світлина також була зроблена під час святкової зустрічі біля різдвяної ялинки й належить до сімейного архіву Лесі Ковалевої.

Архівні фотографії, якими поділилася Леся Ковалева, зберегли не лише обличчя кількох поколінь родини Чубатих і Дударів, а й атмосферу сімейних зустрічей. Більшість світлин зроблені під час різдвяно-новорічних свят, про що свідчить прикрашена ялинка на задньому плані. Саме такі домашні фотографії сьогодні стали важливим джерелом для відтворення історії родини.

Ділячись історією власної родини та показуючи архівні світлини, Леся Ковалева розповіла:

“На цій світлині бабуся з дідусем, мама Христина (дочка Анни), тато Михайло. Я – у світлому та сестра Оксана. Це 1977 рік”

Для Долини й Калущини такі родинні архіви мають особливу цінність. Вони не лише зберігають пам’ять про кілька поколінь місцевих мешканців, а й дозволяють відтворити зв’язки із визначними постатями української культури, науки та визвольного руху. Саме з таких особистих історій формується велика історія краю, де кожна фотографія, спогад чи родинна реліквія стає важливою частиною історичної пам’яті.

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08